Жизненный и творческий путь Юрия Федьковича

чотирнадцятилітній Юрій. «Нашу хату, — згадував він, — зруйнували, наше господарство спусто­шили, сплюндрували. Неня утекли до зятя. . . а я пішов, світом блукаючи». Працював, заробляючи на шматок хліба, спочатку у землеміра, а потім в аптекаря, розши­рював свій кругозір самоосвітою, робив перші кроки на ниві поетичної творчості. Вірші писав німецькою мовою, бо вчився в німецькій школі, «знав тільки німецьких по­етів і читав самі тільки німецькі книжки».

Антифеодальні виступи селянства, кривава сваволя цісарських властей, важка особиста доля породили в ду­ші юнака ненависть до всякого насильства, сприяли фор­муванню його демократичних переконань.

У складі 41-го полку Федькович брав участь у поході до Італії під час австро-італо-французької війни 1859 ро­ку. Саме тоді, напередодні битви, він написав перший свій вірш українською мовою «Нічліг».

Після італійського походу Федькович прибув з частиною полку до Чернівців. Півторарічне перебування у цьому місті було надзвичайно важливим для формуван­ня літературно-естетичних поглядів письменника. Тут він познайомився і подружив з активним учасником ре­волюційних подій 1848 року у Відні, прогресивним ні­мецьким поетом Ернстом Нейбауером.

Роль Нейбауера у становленні Федьковича як поета була досить значною. Сам Федькович захоплено писав про свого німецького друга: «Вернувши уже офіцером в літі 1859 року з Італії до Черновець, пізнавємся з любим німецьким черновецьким поетом, професором Нейбауе­ром. .

тому-м прочитав мої німецькі думи, котрі-м ще в Молдові писав, а той ревний німецький поет так мене дуже полюбив, що я не лише вступ в його високочесний дім отримав, але він мені навіть раз сказав, що я в ліри­ці з кожним німецьким поетом мірятися можу. . . Но не мав я ще досі случаю тії поезії об'явити, бо не маю до того грошей, але скоро німецька часопись на Буковині ожиє, то редактор Нейбауер мене вже наперед до удільствовання запросив, і при тій оказії буду міг не лише мої німецькі думи в світ пустити, але й німецький народ з чудесною народно-руською поезією обзнакомити, до чого мене Нейбауер, читаючи деякі мої німецькі переводи з руських народних дум, якнайдужче заохочує».

Нейбауер надав молодому письменнику велику мо­ральну підтримку, вселив у нього віру в поетичне покли­кання, ввів буковинського митця в коло своїх знайомих, серед яких була й Емілія Марошані, в котру Федькович палко закохався. В домі Марошані відбулася зустріч Федьковича з А. Кобилянським, після якої поет по-ново­му глянув на свою творчість українською мовою 2.

Стати на шлях служіння українським словом трудо­вому народові допомогли Федьковичу представники про­гресивної молоді — А. Кобилянський, К. Горбаль, Д. Танячкевич. Вони познайомили письменника з творами української літератури, надсилали йому українські пе­ріодичні видання, заохочували писати рідною народною мовою. 1862 року у Львові вийшла збірка «Поезії Іосифа Федьковича», яка відразу здобула визнання читачів. «Його пісні, поміщені в тій книжці, — писав І. Франко,— розійшлися по всій Галичині, їх співали гімназіальні уче­ники й міщани; вже в 1867 р. я чув деякі в Дрогобичі; інші держаться досі по різних полках в устах вояків».

У час виходу своєї першої збірки поезій Федькович перебував у глухому угорському містечку Кезді-Васаргелі. Він рвався «межи свої люди», щоб служити «гаряче улюбленому народові піснею і співом». У

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы