Жизненный и творческий путь Юрия Федьковича

в 1878 році з різким осудом буржуазних верховодів виступив І. Франко у статті «Критичні письма о галиць­кій інтелігенції». Саме їх він звинуватив у творчій депресії письменника.

На схилі життя Федькович відновив літературно-творчу діяльність. У 1885 році він став редактором газе­ти «Буковина» і надав їй демократичного спрямування. На сторінках цієї газети від 16 травня 1886 року були надруковані такі знамениті рядки: «Ми мусимо раз і на­завжди покинути наш смішний і для нас пагубний cenaратизм, ради котрого ми в закутку й відділено дотепер жили, як якась нова, себто якась «буковинська нація», і мусимо починати жити якоби одним духом і одним ті­лом з прочим руським народом».

1886 року в Чернівцях було відзначено 25-річчя літе­ратурної діяльності письменника. Подаючи звіт про юві­лей, польська газета «Kurjer Lwowski» писала: «Захоп­люючу сцену приготували ювіляру селяни Кіцманського повіту і Раранча. Найбільш несподівано, з власної іні­ціативи, прибули вони на це святкування, вийшли в зал з глибоким поклоном і вручили схвильованому поету подарунки: два великі калачі, стопку солі і кружок свіжого меду. Це гарне виявлення пошани було безперечна наймилішою нагородою співакові, а на присутніх зробило враження, яке не можна описати».

Дякуючи шанувальникам свого таланту за вітання, письменник обіцяв всі сили «принести на вівтар матер Русі, на вівтар людськості».

Останні роки життя Федьковича позначені напруженою працею. З-під пера поета вийшли оригінальні вірші «До ліри», «Наші старі», «На Новий рік», «До наших румунізаторів», нові редакції драматичних творів. Та важкі умови життя підірвали здоров'я письменника. Висловлюючи своє останнє бажання, Федькович пи­сав: «Любляче серце і ніжні руки прошу посадити на гробі та навколо нього ялину, рожі і барвінок, щоб ми­ло було спочити. В головах класти мені не хрест, а яли­ну! Хрестів у своєму житті я мав досить».

11 січня 1888 року навіки затихло втомлене серце бу­ковинського співця

Селяни-гуцули гірко оплакували «свого батька Федьковича». Д. Лукіянович на основі свідчень очевидців розповів, що під час похорону «якась удова з плачем пригорнулася до сирої землі і приповілася, що Федькович рятував її з дітьми. А треба знати, що він сам умер у недостатках, у чужій хаті».

На смерть поета відгукнулася тогочасна преса. В од­ній з чернівецьких газет говорилося: «Це був великий талант, який. . . своєю силою найбільше спричинився до пробудження народного життя на Буковині. В особі Федьковича втратила не тільки Русь, але і все слов'ян­ство, вся європейська література — одного з великих майстрів пера».  

2. Основні риси літературної творчості Ю. Федьковича

Федькович вважав себе «з роду простим мужиком». «Моя школа, — з гордістю заявляв він, — була Чорно-гора, а не львівська або віденська академія». Вказуючи на найтісніші зв'язки письменника з народом, І. Франко одночасно відзначав його уміння проникати безпосеред­ньо «в самі глибокі тайники життя народного і людської душі».

Важливим джерелом поетичного натхнення Юрія Федьковича стала усна народна творчість. Письменник захоплено відгукувався, про музичну обдарованість укра­їнського народу: «Бо й справді, — писав він у передмові до німецьких перекладів українських пісень, — кожний парубок, кожне сільське дівча переливає свої почуття у пісні, з яких переважно віє

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы