Жизненный и творческий путь Юрия Федьковича

літерацькі на­ші узурпати, що гей тоті рапаві жаби по Галичині сегодне крікають, туда позалізали, де їм бог судив бути: у бо­лото. Шевченко, соловію! хто сріберного твого голосочку раз чув, чи може той жабиного крікоту дожидати?»

Учитель підкреслить, що під впливом творів Шевчен­ка Федькович утверджувався на передових суспільно-політичних і естетичних позиціях, проймався вірою в до­цільність літературної діяльності, ставив у своїх творах важливі громадські проблеми, намагався робити ту саму справу на Буковині, яку здійснив Шевченко на Наддні­прянській Україні. Тому-то і назвали Федьковича заслу­жено буковинським Кобзарем.

Важливу роль в утвердженні Федьковича на позиці­ях реалізму, у звільненні від впливів німецької ідеаліс­тичної естетики відіграла передова російська література. Письменник був обізнаний з творами Пушкіна, Лермон­това, Гоголя, просив надсилати йому їх книжки. Своє­рідною переробкою балади Пушкіна «Черная шаль» є поезія Федьковича «Туркиня».

Літературний кругозір Юрія Федьковича був досить широкий. Письменник не раз згадував імена польських поетів Міцкевича і Словацького, чеського просвітителя Шафарика, захоплювався творчістю Шекспіра, Гете, Шіллера. До окремих своїх поезій Федькович використо­вував як епіграфи рядки з творів Гейне, Бюргера, Нейбауера, за мотивами поезії Гете «Міньйона» написав па­тріотичний вірш «Русь»; у ряді поезій Федьковича відчутні ремінісценції з творів Гейне, Шіллера, Платена, Рюккерта.

Федькович одним з перших в українській літературі перекладав німецьку класику («Лісовий цар» Гете, «По­лонинський стрілець» Шіллера, «Лорелея» Гейне, «Проклін співця» Уланда тощо). Особливо він цікавився творчістю геніального англійського драматурга Шекспіра, перекладав його п'єси («Гамлет», «Макбет»)

Вели­кої популярності набула у свій час вільна переробка Федьковичем під назвою «Як козам роги виправляють» комедії Шекспіра «Приборкання непокірної».

Дбаючи про розвиток літератури для дітей, Федько­вич дав майстерні переклади та переробки казок братів Грімм («Пастушка гусей», «Тернова рожечка», «Хоро­брий кравчик») і Гауфа («Розповідь про малого Мука») тощо. «Перекладацька діяльність Федьковича була цін­ним внеском до скарбниці української літератури. Його переклади збагачували тематику, жанри, а головне — залучали широкі читацькі кола до ознайомлення із по­етичним надбанням інших народів».

ВИСНОВОК

Багато зусиль доклав Федькович, щоб поширити осві­ту серед трудящих. Він був шкільним інспектором, ви­ступав за навчання в школі рідною мовою, склав «Бук­вар для господарських діток на Буковині». В ім'я «вели­кої долі» народної змагався, працював, творив, долав неймовірні труднощі Скільки гіркоти, болю в його словах: «Мені не до співання, коли треба самому і згото­вити собі, і випрати, і ще і від ворогів огризаться»! Та без пісні не міг уже жити: «Я не писав би таки зовсім нічого, коби не тота моя натура. А то прийде на мене часом така година, що хоч чи не хоч, а мусиш писати!» І стелилися на папір гіркі поетові думки про згорьованих трударів, про доблесть і відвагу народних месників. У Сторонці-Путилові Федькович завершив роботу над найбільшою своєю поемою «Дезертир», підготував другу збірку своїх поезій, що згодом вийшла трьома випусками в Коломиї (1867—1868 pp. ), написав цілу низку чудових повістей і оповідань, пробував сили в жанрі драматургії, переклав «Слово о полку Ігоревім».

Приглушена у Львові творча іскра ще раз спалахнула у Путилові: поет підготував збірку «Дикі думи». Все частіше він звертав погляд у бік Наддніпрянської Укра­їни, мріяв

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы