Кантовская критика чистого разума. Понятие практического разума

Наука володіє ними тим більше. Якщо подивитися на знання з погляду його споконвічного походження, то весь його обсяг, в остаточному підсумку, узятий з досвіду людини, що постійно розширюється, інша справа, що поряд з безпосереднім досвідом, є досвід непрямий, засвоєний. Так сьогодні ми дивимося на проблеми, поставлені Кантом.

 Далі Кант установлює розходження між аналітичними і синтетичними судженнями. Перші носять характер, що пояснює, а другі розширюють наші знання. Судження - усі тіла протяжні - аналітичне, тому що поняття тіла вже містять у собі властивості довжини. Судження - учора йшов дощ - синтетичне тому що поняття минулого дня не зв'язано з дощовою погодою.

 Усі досвідні, емпіричні судження синтетичні - це очевидно. Але от питання: як можливі апріорні (додосвідні ) синтетичні судження? Це головне питання "Критики чистого розуму". У тім, що вони існують, Кант не сумнівався, інакше наукові знання не були б обов'язковими для усіх, по його глибокому переконанню, усі математичні судження апріорні і синтетичні. Проблема полягає в тому, щоб пояснити їхнє походження. Це відноситься і до природознавства. Природничі науки існують і розвиваються, дають нове, обов'язкове для всіх знання.

 Що стосується філософії, (Кант називав її метафізикою) то про свою область знання мислитель судить обережно. Треба ще перевірити, чи є вона наукою, чи дає вона нове знання, чи спирається вона на загальні, обов'язкові для всі принципи.

 У результаті головне питання "Критики" - як можливо чисте, позадосвідне знання - розпадається на три

Як можлива математика? Як можливе природознавство? Як можлива метафізика як наука? Звідси три розділи основної частини "Критики чистого розуму" - трансцендентальна естетика, аналітика, діалектика.

 Трансцендентальною Кант називає свою філософію тому, що вона вивчає перехід у систему знань, точніше - конструювання нашою пізнавальною здатністю умов досвіду. Трансцендентальне Кант протиставляє трансцендентному, котре залишається за межами можливого досвіду, по ту сторону пізнання.

 Досвідні дані, що надходять ззовні, не дають нам адекватного знання про навколишній світ. Апріорні форми забезпечують загальність знання, але не роблять його копією речі. Те, чим річ є для нас (феномен) і те, що вона представляє сама по собі (ноумен), має принципове розходження: "Наблюдение и анализ явлений проникают внутрь природы, и не известно, как далеко со временем продвинемся в этом".

 Границі досвіду постійно розширюються. Але скільки б не збільшувалися наші знання, ці границі не можуть зникнути, як не може зникнути обрій, скільки б ми не йшли вперед.

 Пізнання не знає межі. Вірити в науку потрібно, але переоцінювати її можливостей не варто. Проти необґрунтованих претензій науки, догматичного забобону про її всесилля, і спрямований реальний зміст вчення Канта про речі самі по собі. При невірному тлумаченні воно може спантеличити, при правильному - відкрити шлях істиний.

 Що є істина? Для філософа це неминуче питання. Кант не іде від нього, хоча і гається з відповіддю. «Умение ставить разумные вопросы - необходимый признак ума. Если вопрос сам по себе лишен смысла, то кроме стыда для вопрошающего, он имеет еще и тот недостаток, что побуждает к нелепому ответу и создает смешное зрелище».

1 2 3 4 5 6 7