Кантовская критика чистого разума. Понятие практического разума

відношення: Субстанція. Причина. Спілкування.

 4. Категорії модальності: Можливість. Буття. Необхідність.

 Звертає на себе увагу потрійний розподіл кожної групи категорій. Тут проглядається майбутня гегелівська тріада - теза, антитезис, синтез. Згодом, у "Критиці здатності судження", Кант пояснить свою думку: "Деякі вважали ризикованим те, що мої розподіли в чистій філософії майже завжди бувають тричленними. Але це залежить від природи речей . . . Розподіл повинен бути трихотомією згідно тому, що взагалі потрібно для синтетичної єдності, а саме:  

1) умова;

2) обумовлене;

3) поняття, що виникає із з'єднання обумовленого з його умовою. "

 Категорії - це гранично загальні поняття, так би мовити кістяк пізнання. Тільки тому, що вони існують, у Канта можливе "чисте" природознавство. . Кожна категорія дає довільні поняття меншої спільності. Категорія причинності, наприклад, доповнюється поняттями сили, дії, страждання; категорія спілкування - поняттями присутності, протидії і т. д. Кант говорить, що при бажанні він міг би представити у всій повноті родовідне дерево чистого розуму, але він не робить цього, щоб не відволікатися; його задача викласти не повноту системи, а повноту її принципів.

Основна риса філософії Канта - примирення матеріалізму з ідеалізмом, компроміс між тим та іншим, сполучення в одній системі різнорідних, протилежних філософських напрямків

Визнаючи єдиним джерелом наших знань досвід, відчуття, Кант направляє свою філософію по лінії сенсуалізму, а через нього і матеріалізму. Визнаючи апріорність простору, часу, причинності і т. д. , Кант звертається до ідей активності свідомості.

 Вчення Канта про активність свідомості допомогло підняти завісу над одним із самих загадкових процесів – утворенням понять. Великі уми до кантівської епохи заходили в тупик, намагаючись вирішити цю проблему.  

 Сенсуалісти наполягали на індукції, досвіді на віданні і на деякі загальні ознаки і принципи.

 Раціоналісти йшли другим шляхом - вони вбачали строгу, незалежну від людини відповідність між порядком ідей і порядком речей. Мислення вони вважали деяким "духовним автоматом" (Спіноза), що штампує істину, працюючи по заздалегідь заданій, передвстановленій (вираження Лейбніца) програмі. Пояснення було ґрунтовним, але мало ваду: не могло відповісти на запитання, відкіля беруться помилки. Показова спроба Декарта вибратися з цього протиріччя. Корінь омани він бачить у вільній волі - чим менш людин затемнює світло божественної істини, тим більше він застрахований від помилок; пасивність - гарантія правильності знань.

 Кант, подібно Копернику, пориває з попередньою традицією. Він бачить у людському інтелекті заздалегідь зведену конструкцію - категорії, але це ще не саме наукове знання, це тільки його можливість, таку ж можливість являють собою і досвідні дані - свого роду цеглини, які потрібно укласти в комірки конструкції. Щоб виріс будинок, потрібен активний учасник будівництва, і Кант називає його ім'я - продуктивна уява. До Канта уява вважалася приналежністю поетів.

 Діалектика, по Канту, - логіка видимості. Справа в тім, що розум має здатність створювати ілюзії, приймати удаване за дійсне. Задача критики - внести ясність. Тому, кантівська діалектика починається з уточнення поняття "видимість". Це не галюцинація. Видимість - це ілюзія, якої "ніяк не можна уникнути". Нам здається, що сонце рухається по небозводу, це

1 2 3 4 5 6 7