Карл Теодор Ясперс

до філософії почав розвиватися на початку 1920-х років. Роботи Ясперса зробили значний вплив на такі області філософії як епістемологія, філософія релігії і філософія політики.

У філософію історії Ясперс ввів поняття осьовий час. Основою філософії Ясперса виступило специфічно неокантианство, що зрозуміло, яке інтерпретує кантівський трансценденталізм як вчення про конкретні переживання і спонтанну свободу, причому акцент робиться на епістемологічних функціях екзистенції.

Духовна ситуація людини виникає лише там, де вона відчуває себе в пограничних ситуаціях. Там вона перебуває в якості самої себе, коли вона не замикається, а весь час знову розпадається на антиномії.

Ясперс став відомий не тільки завдяки своїм теоретичним працям, але і у зв'язку зі своєю політичною діяльністю після падіння нацистської Німеччини.

Ранні філософські роботи

Перша робота Ясперса, в якій зачіпаються філософські питання, — «Психологія світогляду» (1919). Вона присвячена типології психологічних установок, які подібно веберівської моделі ідеальних типів в соціології, були покликані стати методологічною основою психології. Філософський аргумент, на який спирається Ясперс в цій роботі, полягає в тому, що головним чинником, задаючим психологічне життя людини, виступає суб'єктно-об'єктна опозиція. Світогляд виникає в рамках цієї антиномії, в нім виражається відношення між внутрішніми переживаннями людини і об'єктивними феноменами

Формування світогляду не є нейтральним процесом, вони містять в собі елементи патології, а саме захисні реакції, стратегії придушення і витіснення. При цьому світогляд концентрується навколо помилкових очевидностей або ідеальних форм раціональності, в яких людський розум шукає порятунку від лякаючої різноманітності можливостей людського існування. Світогляд, таким чином, часто приймає форму «упаковки», в якій екзистенція закріплює себе в боротьбі проти досвіду, який порушує її захисні обмеження. Завдання психологічного дослідження, з погляду Ясперса, полягає в тому, щоб вивести людську екзистенцію за межі обмежувальних антиномій, якими вона оточує себе.

Головна публікація раннього періоду творчості Ясперса — це тритомна книга «Філософія» (1932). У цій роботі він повертається до гегельянської методології, розглядаючи формування людської свідомості крізь призму «Феноменології духу».

Праці

?        Загальна психопатологія (Allgemeine Psychopathologie, 1913)

?        Психологія світогляду (Psychologie der Weltanschauungen, 1919);

?        Духовна ситуація епохи (1931);

?        Філософія (Philosophie, 3 Bd. , 1932);

?        Екзистенціальна філософія (1938);

?        Проблема німецької провини (Die Schuldfrage. Ein Beitrag zur deutschen Frage, 1946);

?        Про істину (Von der Wahrheit, 1947);

?        Філософська віра (1948);

?        Про походження і мету історії (1949);

?        Великі філософи (Die grossen Philosophen, Bd. 1, 1957);

?        Філософія і світ (1958);

?        Атомна бомба і майбутнє людства (Die Atombombe und die Zukunft des Menschen, 1958);

?        Філософська віра і одкровення (Der philosopische Glaube angesichts der Offenbarung, 1962);

?        Шифри трансценденції (Chiffren der Transzendenz, 1970)

Теорія культури Ясперса

На відміну від популярної в Європі першої половини XX ст. теорії культурних циклів, німецький філософ Карл Ясперс (1883—1969) припускав єдине походження людства і єдину історію

1 2 3 4 5