Карл Теодор Ясперс
Смерть чекає кожний. Але ми не знаємо, коли саме, і живемо так ніби вона не прийде.
Ми вільні не завдяки самим собі. Наша свобода дарована нам, хоча ми і не знаємо, звідки. Ми опинилися в світі не завдяки самим собі... Оскільки не ми створювали самих себе, наша свобода також існує не завдяки нам, але нам дарована... Звідки? Очевидно, не зі світу.
Екзистенція – це буття самим собою, яке відноситься до себе і в цьому – до трансценденції, на якій воно ґрунтується і завдяки якій воно знає, що дароване самому собі". Або в релігійному формулюванні: "Бог є для мене в тому ступені, в якому я достовірно існую"
Якщо я чекаю від зміни обставин того, чим я можу бути з самого себе, я зраджую власні можливості.
Як живі істоти, ми наділені такими потребами, які можуть бути задоволені тільки ззовні. Ми повинні жити в суспільстві і грати в ньому певну РОЛЬ, щоб мати свою частку в благах, необхідних для підтримки життя. Ми повинні жити серед людей, підкоряючись їм і одночасно зберігаючи свою ідентичність, віддаючи і отримуючи у взаємному спілкуванні. Ми повинні жити люблячи і ненавидячи — інакше самота спустошить і знищить нас. Ми повинні жити в постійному взаємообміні з іншими і постійно творити наново з того, що ми дізнаємося, чуємо, розуміємо і засвоюємо; тільки так, завдяки співучасті наших співтоваришів по роду людському, ми зможемо залучитися до духу.
Одинокість є сумісним буттям в модусі відсутності... Я не можу стати самим собою, не вступивши в комунікацію... Цей процес здійснення, розкриття здійснюється не в ізольованому існуванні, а лише у присутності іншого. Як одиничний я для себе ні розкритий, ні дійсний.