Киевская религиозно-философская школа

межах одного розуму» І. М. Скворцов підкреслює три ідеї, заслуга обґрунтування яких належить, на його думку, І. Кантові. Це, по-перше, ідея, згідно з якою наш розум не безмежний у своїх можливостях, йому не дано пізнати речі надприродні; по-друге, І. М. Скворцов поділяє переконання І. Канта про те, що початки моральності, які ґрунтуються на принципі задоволення, є неморальні, й, зрештою, що людина за своєю природою є недосконалою і розбещеною. Разом з тим для І. М. Скворцова є неприйнятним намагання І. Канта в дусі деїзму віддалити людину від Бога і Бога від людини, а також властивий І. Кантові, на думку І. М. Скворцова, натуралізм, чужий всьому надприродному й відданий лише вимогам практичного, розуму.  

 Спеціальну увагу І. М. Скворцов приділяє обґрунтуванню місця і ролі філософії. Мислячий дух людський, на його думку, не є абсолютним і творчим началом. Він не творить істину, а сприймає: і пізнає її. Первісним відношенням духу до істини є відношення сприйняття почуттів. На цьому ґрунті зростає віра як перша форма пізнання істини, даної Богом людству.  

 Наступним є ступінь, на: якому реалізується прагнення зрозуміти безпосередній зміст віри, піднести віру до рівня знання. Цю потребу реалізує наука і філософія. Отже, філософія не суперечить вірі, вона спирається на віру й прагне через аналіз розумної природи людського духу відкрити закладені у ній основні елементи істини, виклавши їх в ясних і точних поняттях. Сукупність цих елементів істини й утворює, власне, зміст philosophia prima. Але людський розум не задовольняється цим, він прагне до повного й всебічного пізнання істини загалом. Це — philosophia secunda. Однак людський розум не здатний задовольнити повністю таку потребу духу. І все ж таки ця потреба має задовольнитись, адже без цього душа не одержить спокою і миру. І задоволення таке, звичайно, можливе, але воно здійснюється не в філософії, не за допомогою розуму, а силою Духу Божого. Таким чином, істинна філософія є, згідно з вченням отців церкви, проводирем до Христа

Саме у посередництві філософії між розумом і християнською вірою й полягає, з погляду І. М. Скворцова, її істинне зна-чення й гідність. Поціновуючи позицію І. М. Скворцова загалом, Г. Шпет зазначав, що, «загалом кажучи, Скворцов, мабуть, найбільш консервативний серед духовно-академічних філософів, що усвідомив необхідність зрушити з мертвої точки вольфіанської філософії і разом з тим хотів зберегти вже усталену традицію». І все ж зрушення відбулось, свіжі подуви у стінах Академії створюють сприятливу атмосферу для розвою творчої філософської думки. Крім німецької філософії, істотну роль у становленні ідей Київської релігійно-філософської школи, як вже зазначалось, відіграло звернення до традиції християнізованого неоплатонізму. Цю тенденцію, зокрема, репрезентує здійснене вихованцем Київської академії проф. В. Карповим видання у перекладі російською мовою зібрання творів Платона (перші два томи зібрання вийшли друком 1. 841 — 1842 pp. ).  

 До Платона, його ідей, прагнучи органічно поєднати їх із вченням німецьких містиків, Я. Беме передусім, а також до Ф. Шеллінга і шеллінгіанців, звертається П. С. Авсенєв, який з 1836 р. працював на філософській кафедрі в Академії. На цій посаді він був до 1850 р. Разом з тим з І838 па 1841 pp. П. С. Авсенєв — професор Київського університету. Його лекції користувались надзвичайною популярністю серед слухачів. У колі особистого спілкування з ним були члени Кирило-Мефодіївського братства В. Білозерський, П. Куліш, М. Костомаров. П. САвсенєву належить певна роль у пробудженні романтично-християнських настроїв у кирило-мефодіївців.  

 За

1 2 3 4 5 6 7