Киевская религиозно-философская школа

Світ всезагального підвладний лише розуму, а не досвідові. Але досвід не відкидається у процесі пізнання — він завжди непорушно з'єднаний з умоспогляданням. Досвід дає зміст, умоспоглядання — форми, закони. Шлях пізнання роз-починається з чуттів. Те, що закладене як можливість розумового пізнання на рівні чуттів, виявляється за допомогою розсудку. Вищою формою пізнання є розум. Процес філософського пізнання здійснюється діалектичним шляхом, через боротьбу різних систем, думок та ідей. Це розмаїття і внутрішня суперечність знімається у філософії, яка репрезентує підсумок попереднього розвитку. У цьому зв'язку О. Новицький згадує Гегеля.  

 Конкретизуючи розуміння розуму як вищої форми пізнання, О. Новицький стверджує, що розум, який безпосередньо вводить нас у реальне життя духу, обґрунтовує три головні ідеї: ідею істинного — того, що у світі духовному є; ідею доброго — того, що має бути у світі явищ стосовно світу вищого; й ідею прекрасного — того, що може бути у світі явищ за умови відношення цього світу до вищого порядку речей. Процес розкриття ідей здійснюється шляхом поступового прояснення їх, рухаючись від первісної невизначеності до ясної свідомості. Головними етапами на шляху цього процесу є: а) сприйняття ідей розуму серцем, що породжує відчуття істинного, доброго, прекрасного; б) з сфери почувань ідеї переходять у фантазію, де вони утворюють зміст природної релігії. Ідея істини постає предметом вірування, ідея добра — релігійного діяння і сподівання; ідея краси — релігійної символіки і сердечного прагнення; в) на-ступний етап позначений діяльністю розсудку, який виражає ідеї за допомогою понять і суджень; г) діяльність розсудку продовжує розум, який синтезує поняття розсудку в ідеї закону, мистецтва й науки. Закон як вираз добра розвивається законодавством; мистецтво як вираз ідеї краси розкриває її багатство у мистецьких витворах; а наука як вираз істини — у системах науки наук — філософії.  

 Однак цей етап не є останнім, він не може дати повне задоволення ідеальним прагненням серця

Адже знання не може охопити безумовне, мистецтво — нескінченне, а закон — верховне благо. Це виявляється досяжним лише у релігії Одкровення, яка недостатність ідеального знання доповнює вірою, до блаженства веде шляхом безсумнівної надії і пов'язує нас з Богом живим союзом любові. Релігія є вищий синтез закону, мистецтва і науки.  

 Спеціальну увагу О. М. Новицький приділяв питанню, що за умов тогочасної суспільно-політичної ситуації у царській Росії сприймалось надзвичайно гостро. Йшлося про проблему «корисності» філософії. Саме на міркуваннях з огляду на утилітарну «корисність» філософії, насамперед, зважаючи на політичні інтереси, формувався підхід до неї різних ідейних течій, що діяли на арені суспільного життя тогочасної Російської імперії. Ставлення до філософії офіційних кіл визначалось відомою на той час формулою: «користь її не доведена, а шкода від неї дуже можлива». Радикальні, революційно-демократичні кола Росії намагались використати філософію для обґрунтування своєї політики, чим, по суті, перетворювали філософію на ідеологію.  

 Обстоюючи право самостійного існування філософії, О. М. Новицький доводить, що філософія не може бути шкідливою чи небезпечною для держави чи релігії, оскільки сфера її діяльності не збігається з жодними практичними цілями. У цьому розумінні філософія не лише не шкідлива, а й не має ніякої користі. Погляд щодо ідеї корисності відповідає найнижчій стадії культурно-історичного розвитку. Вище стоїть ідея правди. Ще вище — ідея прекрасного. Її перевищує ідея Бога і

1 2 3 4 5 6 7