Классы и типы социальных технологий

Соціальні технології як сполучна ланка між соціологічною теорією, методологією і соціальною практикою забезпечують наукове обгрунтування вибору способів впливу соціальних суб'єктів на об'єкт. Якщо вони будуються на недосить вивіреній базі даних соціальних наук і соціальної статистики та на прогнозах, які важко перевірити, то в таких випадках правомірно говорити про квазітехнології.

У цьому плані цікаву гіпотезу висловив французький вчений Петер Ленж'єл. На його думку, соціальні науки колективно постають як квазітехнології. Цим терміном він позначив не тільки базисні інструменти досліджень, аналізу і спостережень (статистичні огляди, вибірки, обстеження природного і регульованого оточень, вивчення конкретних проблем, експерименти, анкетні опитування і узагальнення громадської думки, тестування, розрахунки типу «витрати — вигоди»), а й управлінські розробки, як-от групова динаміка, «гуртки якості» в промисловості, інструменти планування і політики, нові форми співробітництва між державним і приватним секторами, регіональна політика і практика переговорів і т. ін.

Розрізнення між справжньою технологією і квазітехнологією, вважає він, проводиться за двома критеріями. Справжня технологія т- продукт закритих, ізольованих систем і користується абсолютною перевагою. Не дотримуючись технології виробництва, неможливо якимось іншим шляхом одержати шуканий результат з такою ж ефективністю.

Квазітехнологія «діє» у зовсім іншій формі: її функціонування зазвичай націлене на зміну й виправлення певних умов, щоб надати процесові потрібного напрямку або визначити такий напрямок. Критерієм тут є передбачуваність.

Другий критерій — часовий

За цим критерієм виявляється принципова відмінність у можливостях технологічного вдосконалення і розподілу в часі. Справжня технологія — типово модульна: вдосконалення проводяться в різних компонентах поступово; час не є важливим параметром для технолога, який досягає найкращого результату настільки швидко, наскільки дозволяє рівень майстерності.

Квазітехнології соціальних наук, в основному, не можна віднести до модульних. Кожне тестування, опитування громадської думки, вибірка, вивчення мотивації мають своє конкретне застосування і вдосконалюються лише у власних рамках, але не в поєднанні з іншими прийомами. Тим часом вчений-суспільствознавець повинен чітко враховувати часові параметри, оскільки все, що рекомендується або схвалюється, має свої часові межі.

У такому становищі перебувають технології саморозвитку, самоосвіти, самореалізації особистості, що набувають сьогодні першорядного значення, але опиняються нерідко без міцного наукового підґрунтя. Соціологи не мають точної інструментовки вимірювання еволюції природи людини, реальних мотивацій, стресів очікування, переживань, векторів руху, не враховують сенсорики, психолінгвістики, не опираються на етнологію. Впроваджувальна практика технологій самоосвіти особистості без усього цього постає збідненою, часто спотвореною і вирішує коло завдань, які, образно кажучи, знекровлювали мотиваційні механізми самореалізації людини, а інколи заганяли її в безвихідь.

Соціальна технологія завжди детермінована суспільною проблемою і спрямована на її розв'язання: спочатку—у процесі соціодіагностики, пізнання, потім — технологізації. Висуваючи те чи інше завдання дослідження, соціолог вже орієнтується на розробку спершу технології діагностики суспільної проблеми (програма дослідження), а тоді на технологію одержання кінцевого результату.

Тому соціальні технології не можуть бути абстрактними і їх побудова зазвичай виходить із логіки самого дослідження, відображає суть конкретних явищ. Чим вище рівень цього збігу, тим зазвичай ефективніші соціальні технології, які покликані розв'язувати суспільні

проблеми адаптивними методами, впливати на процеси відповідно до цілей управління.

Таким чином, самі

1 2 3 4

Похожие работы