Кодификация и прогрессивное развитие международного публичного права

План

Вступ.  

1. Розвиток міжнародного права.  

2. Кодифікація міжнародного права.  

3. Кодифікація права міжнародних договорів.  

4. Кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного морського права.  

Висновки.  

Література.  

Вступ  

Міжнародне право, це правова система, яка складається з принципів і норм, якими регулюються відносини між її суб’єктами, державами, міжнародними організаціями. Історично виникнення міжнародного права пов’язане з процесом становлення людства це право не тільки розвивалося під впливом постійно змінюваних економічних та інших міжнародних відносин, а й відповідним чином впливало на дані відносини. При цьому роль міжнародного права постійно зростає. З його допомогою держави встановлюють загальноприйняті стандарти поведінки, воно є засобом міжнародного співробітництва у різних галузях суспільного життя. Особливістю системи міжнародного права полягає у тому, що вона не входить до будь-якої національної системи права і не включає норм національного права

Водночас ці дві самостійні системи не існують ізольовано одна від одної.  

Кодифікація норм міжнародного права - систематизація й удосконалення норм міжнародного права, що здійснюють шляхом установлення й точного формулювання зміст діючих норм, перегляду застарілих і розробки нових норм із урахуванням потреб розвитку міжнародних відносин і закріплення в єдиному внутрішньо погодженому порядку цих норм у міжнародному акті, що покликаний з можливо більшою повнотою регулювати певну область міжнародних відносин в інтересах забезпечення миролюбних відносин і співробітництва між державами незалежно від розходжень у їхньому суспільному ладі.  

1. Розвиток міжнародного права  

Важливу роль у становленні і розвитку загального міжнародного права, належить правотворчим рішення міжнародних організацій (встановлюють і формулюють правило поведінки), що досить часто, за рішенням тих же міжнародних організацій, носять рекомендаційний характер і не обов'язкові для виконання їхніми членами; судові рішення (рішення Міжнародного суду ООН, вироки Нюрнберзького і Токійського трибуналів, а також рішення національних судів зі спорів між державами або їхніми органами та ін. ); доктрини «найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй», до яких слід віднести Броунлі, Гугенхейма, Оппенгейма, Руссо, Фердросса, Хайда і деяких інших, а також вітчизняних учених — В. Денисова, Ф. Кожевникова, В. Корецького, І. Лукашука, Р. Мюллерсона, Г. Тункіна та ін. Важливим допоміжним джерелом є діяльність Комісії з кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права ООН.  

До допоміжних джерел також слід віднести міжнародні звичаї і міжнародну ввічливість. У історичній ретроспективі міжнародний звичай передував звичаю, їхнє розходження полягає в тому, що при застосуванні звичаю в держави немає впевненості в тому, що вона поступає правильно, а при застосуванні звичаю така впевненість є. Хоча міжнародна ввічливість і виступає в якості неправової категорії, вона усе ж є особливим джерелом міжнародного права. її розцінюють як акт доброї волі (дружелюбності, добросусідства, підкресленої поваги, скасування формальностей, надання пільг, привілеїв і послуг іноземним державам і їхнім громадянам не в силу вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави), що дотримується у взаємному спілкуванні держав. Особливість цього джерела обумовлена насамперед тим, що воно найбільш близьке до звичаю, але з тією відмінністю, що всіма членами міжнародного співтовариства міжнародна

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные