Коммерциализация интеллектуальной собственности

творчої праці. Для товаровиробника як суб’єкта конкурентних відносин розробка і впровадження інновацій являють собою один із найважливіших факторів і способів забезпечення його конкурентоспроможності. Адже той виробник, який швидше й ефективніше впровадить інновацію, за інших рівних умов, здобуває істотні конкурентні переваги.

Однак у країнах із трансформаційною економікою впровадження інновацій великою мірою втрачає своє значення як спосіб конкуренції. Як наслідок, істотно знижується ринковий попит на інновації та на ОІВ. В Україні, як і в інших країнах пострадянського простору, поки що надзвичайно слабо розвинуто інфраструктуру їх ринку, на недостатньому рівні перебуває патентно-ліцензійна справа, майже відсутня система інноваційного аудиту, який би дозволив оцінити комерційну перспективність інновацій та ОІВ. За великим рахунком, зазначає український дослідник І. Галиця, дана сфера недостатньо розроблена навіть у теоретичному плані, не говорячи вже про практику [1, с. 63].

Комерціалізація науки у більшості пострадянських країн перебуває на початковій стадії. Окрім вище названих, існує низка об’єктивних причин, які стоять на заваді цьому процесу [1, c. 63-64]:

1. Недосконала законодавча база щодо охорони промислової та непромислової форм інтелектуальної власності.

2. Відсутність достатнього попиту на ОІВ, що спостерігаються в посткризових умовах та відсутність цивілізованих форм конкуренції у цій сфері

3. Зміна ролі вченого-дослідника у науково-дослідному колективі: більшість вчених, працюючи за радянських часів у великих наукових установах з адміністративно-командною системою управління, багаторівневими і жорсткими процедурами погодження управлінських і наукових питань із гарантованою, стабільною і досить значною зарплатою, не завжди тісно пов’язаною з результатами їх наукової діяльності, сьогодні не мають досвіду та знань, необхідних для роботи у ринкових умовах, і (якщо говорити відверто) не готові стати власниками тих “плодів”, які приносить їх інтелект. А тим часом, при переході до постіндустріального розвитку ці “плоди” є безцінними і слугують найважливішим джерелом економічного зростання.

4. Антиринкова ментальність значної частини населення, за стереотипами якої наука і НДДКР — це не об’єкти ринкових відносин, а елементи так званої “невиробничої сфери”.

Україна, маючи значний потенціал в галузі нових технологій, новітніх проектно-конструкторських розробок із світовим рівнем конкурентоспроможності недостатньо його використовує. Здебільшого це пов’язано з відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційної реалізації. Держава повинна активніше впливати на процеси створення, правової охорони та використання інтелектуальної власності, що забезпечить на цій основі підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників. Такий вплив може здійснюватися як із застосуванням лише економічних важелів, так і організаційно-координуючими методами.

На сьогодні в Україні є практично відсутнім механізм державної підтримки просування вітчизняних об’єктів інтелектуальної власності на ринки іноземних держав. Ліцензійна торгівля за 1993-2002 роки розвивалася за умов відсутності державного сприяння комерціалізації вітчизняних науково-технічних, конструкторських і технолологічних розробок як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також спеціалізованих структур, діяльність яких пов’язана з комерціалізацією вітчизняних розробок [2, с. 9]. Подібний стан речей, перш за все, негативно позначається на експорті продукції національних товаровиробників. Виправити ситуацію можна, запровадивши механізм стимулювання експортної діяльності власників прав на ОІВ.

У цьому контексті нагальним питанням є створення підрозділів з питань інтелектуальної власності у галузевих міністерствах і відомствах, а також відновлення роботи патентно-ліцензійних підрозділів в установах,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы