договору у тому, що права передаються на пільго­вій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ри­зики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен мі­стити умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. 'За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верс­тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захи­щені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозво­ляє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досяг­нення науково-технічного прогресу.

Комерціалізація інтелектуальної власності як основа забезпечення інноваційного розвитку України 

У сучасному світі головним завданням для будь-якої держави є формування самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально-орієнтованої економіки, здатної невпинно самостійно розвиватися. У цьому контексті для України надзвичайно актуальним є застосування інноваційного способу розвитку як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях на основі використання інтелектуальної власності.

В умовах формування у провідних країнах світу нової економіки, що базується на новітніх досягненнях науки і сучасних комунікаційних технологіях, головним джерелом економічного зростання стають не природні і матеріальні ресурси, а ідеї та інновації. Здатність генерувати і впроваджувати досягнення НТП стає одним із найголовніших факторів забезпечення конкурентоспроможності як національної економіки у глобальному конкурентному середовищі і окремих регіонів на національному рівні, так і окремих товаровиробників на конкретних ринках. Наука перетворилася на специфічну сферу товарного виробництва, що виробляє специфічний і дуже дорогий товар — об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ).

Інтелектуальна власність у ХХІ столітті — це механізм для отримання додаткових прибутків внаслідок монопольного використання нових технологій, продажу ноу-хау, ліцензій, патентів та інших продуктів творчої праці

Для товаровиробника як суб’єкта конкурентних відносин розробка і впровадження інновацій являють собою один із найважливіших факторів і способів забезпечення його конкурентоспроможності. Адже той виробник, який швидше й ефективніше впровадить інновацію, за інших рівних умов, здобуває істотні конкурентні переваги.

Однак у країнах із трансформаційною економікою впровадження інновацій великою мірою втрачає своє значення як спосіб конкуренції. Як наслідок, істотно знижується ринковий попит на інновації та на ОІВ. В Україні, як і в інших країнах пострадянського простору, поки що надзвичайно слабо розвинуто інфраструктуру їх ринку, на недостатньому рівні перебуває патентно-ліцензійна справа, майже відсутня система інноваційного аудиту, який би дозволив оцінити комерційну перспективність інновацій та ОІВ. За великим рахунком, зазначає український дослідник І. Галиця, дана сфера недостатньо розроблена навіть у теоретичному плані, не говорячи вже про практику [1, с. 63].

Комерціалізація науки у більшості пострадянських країн перебуває на початковій стадії. Окрім вище названих, існує низка об’єктивних причин, які стоять на заваді цьому процесу [1, c. 63-64]:

1. Недосконала законодавча база щодо охорони промислової та непромислової форм інтелектуальної власності.

2. Відсутність достатнього попиту на ОІВ, що спостерігаються