Коммуникативная философия

с. 7]. Найважливішим завданням, яке ставить перед собою комунікативна філософія, є раціональне обґрунтування універсальних підстав людського взаєморозуміння й гармонізація стосунків між людьми та між людиною й навколишнім світом. Далі спробуємо пояснити теоретичне підґрунтя такої позиції та з'ясувати, який вихід із згаданої духовної кризи вона пропонує.

Однією з головних підстав такого бачення став поворот у питанні обґрунтування знань гуманітарної сфери, який відбувся в XX ст. Велику роль у цьому повороті відіграла критика поглядів Рене Декарта американським філософом-прагматиком, засновником семіотики Чарльзом Сандерсом Пірсом. Необхідно наголосити, що позиція Р. Декарта яскраво відображає всю класичну філософію.

Полеміка Ч. Пірса з Р. Декартом концентрувалась передусім навколо проблеми безпосереднього знання: "Пірс різко розкритикував вчення Декарта про інтуїтивне (безпосереднє) знання. У Декарта поняття інтуїції було призначене передусім для пояснення достовірності математичних дедукцій, що доходять висновків, які мають характер всезагальності й необхідності" [6, с. 80]. Інакше кажучи, Р. Декарт шукав таке знання, яке могло б бути всезагальним і необхідним (об'єктивним), щоб із нього методом дедукції виводити нове знання. "Пошуки інтуїтивно очевидного першого початку всього знання привели Декарта до визнання факту індивідуальної самосвідомості єдиним абсолютно достовірним вихідним засновком. . . " [6, с. 84]. По-суті, можна сказати, що Р. Декарт визнавав існування безпосереднього знання, даного нам напряму через інтуїцію. До того ж, він визнавав це знання єдино достовірним.

Натомість Ч. Пірс зазначає, що "будь-яка думка є знаком"

А це означає, "що жодна думка, взята сама собою не є сталим, безпосереднім знанням. І в цьому суттєва відмінність погляду Пірса від позиції Декарта й усієї традиції, що від нього походить" [6, с. 90]. Водночас, на думку Ч. Пірса, знання з'являється лише в процесі інтерпретації чуттєвих чи розумових знаків. Достовірність знань (значень) забезпечує філософ інтерсуб'єктивною узгодженістю щодо тих чи тих знань у межах певної спільноти (певного товариства). Тут можна зробити висновок, що його позиція цілком змістила акценти у питанні об'єктивності знання, основою якої стає не людська свідомість, а інтерпретація та інтерсуб'єктивне узгодження смислу й істини речень або їхніх систем.

Думки Ч. Пірса підтримав і розвинув представник північноамериканської філософії прагматизму (а точніше, неопрагматизму) Річард Рорті. "Рорті критикує намагання засновувати наш інтерпретативний словник на апеляції до "об'єктивності", пропонуючи прагматичну альтернативу, яка полягає, на його думку, в тому, що легітимація завжди є звернена до "солідарності" або культури" [4, с. 421]. Інакше кажучи, він наголошує на соціокультурній укоріненості нашого знання. І саме така позиція є важливим кроком у розв'язанні проблеми критичного переосмислення західного логоцентризму. В цьому контексті Р. Рорті зазначає: "Західна культурна традиція організовується навколо ідеї пошуку Істини. Ця ідея прийшла до нас від греків через історичну добу Просвітництва. Вона є прикладом пошуків смислу буття, що віддає перевагу об'єктивності коштом солідарності. Ідея Істини, яка становить головну тему цієї традиції, перетворює істину на мету, якої слід прагнути задля неї самої, а не тому, що вона може облагородити індивіда або його спільноту, реальну чи уявну" [7, с. 516]. Натомість філософ висуває власне бачення філософії без об'єктивно фундаментальних основ і абсолютів, заснованої на плюральності й солідарності. "Якщо [. . . ] об'єктивність зводиться до солідарності, - а саме так вважають прагматики, тоді немає сенсу звертатися до будь-якої метафізики чи епістемології. В такому випадку, якщо ми скористаємось виразом Вільяма Джеймса,

1 2 3 4 5

Похожие работы