Концепция магического реализма Фридриха Шлегеля

Алана Нільського, Миколи Кузанця, Майстера Екхарта, Якоба Бьоме, Бенедікта Спінози, Іммануїпа Канта, Йогана Фіхте. Зокрема, філософію Ф. Шлегеля розглядають у контексті розвитку німецької класич­ної філософії. Проте що більше уваги приділяють місцю цієї праці в історії філософії, то менше зважають власне на викладені в ній ідеї. На нашу ж думку, передусім належить зазначити, що Ф. Шлегель, відштовхуючись від переосмислення концепцій Спі­нози та Канта, зводить на цій підставі будівлю власної не ідеалістичної, а саме реалістичної філософії, тобто магічного реалізму.

Вихідним для Ф. Шлегеля є поняття "індивід". Ф. Шлегель довго "народжував" ідею індивіда. Для цього йому довелося позбутися упередженостей, ґрунтованих на загальноприйнятих концепціях, які панували у німецькій філософській думці 90-х років XVIII сторіччя. Насамперед — це концепція людини як розумної істоти, прибічником якої був І. Кант. У вступі до "Логіки" Кант називає антропологію головною філософською наукою, яка охоплює і метафізику, і мораль, і релігію1' е зрештою всю антропологію він зводить до загальних зауважень про підхід до людини. М. Бубер пише з цього приводу: "Питання, що таке людина, тут загалом не поставлено, так само як не заторкнуто прихованих за ним проблем і серед них — її особ­ливого місця у світі, її становища перед лицем Долі, її ставлення до світу речей. . . її екзистенції як істоти, яка знає про те, що їй доведеться вмирати, її самопочуття в усіх пересічних та непе­ресічних зіткненнях з таємницею, якою пройняте все людське життя. І. Кант за розумом не розгледів людини. Власне кажучи, розум і людина для нього — одне й те саме. (Звичайно, "розум" у кантівському розумінні. ) Критика чистого розуму раз і на­завжди встановила неможливість для філософської свідомості мислити розум так, як він являє себе людині — даним і відображеним у свідомості

Розуму притаманна система; він може бути поданий схематично. Тому й людина для Канта є істотою, яку можна схопити схематично як співвідношення чуттєвості та розуму. Людина своїм розумом породжувала буття, яке збігається з цариною свідомості. Для таємниці не залиша­лося місця. Людське Уявляло себе у пізнанні, точніше в його результаті, як єдність апперцепції.

Представником іншого впливового напрямку у поглядах на людину був Й. Фіхте. В його філософії людина зникає в абсо­лютному суб'єкті. Це абсолютне Я є тим єдиним первнем, що його "не знаходив" І. Кант. Тобто Фіхте знайшов первень, але загубив людину. Абсолютизація перетворила Я на щось надійди - відуальне, абстрактне, неконкретне; було ототожнено з буттям як самопокладанням всезагального первня. Звідси — висновок, що будь-яка реальність є діяльною як така, цю сама себе покладає, і все реальне являє собою діяльність. Таку позицію Фіхте визначає як ідеалізм і вважає єдино істинною.

Для Ф. Шлегеля обидва підходи виявилися неприйнятними. Як митець і дослідник людських душ (згадаймо "Люцинду"), він не міг погодитися з ототожненням людини й розуму, так само, як і людини й буття.

Він продовжує пошук первня, значно розширивши дослідницьке поле. До Verstand (глузд), Vernunft (розум), Bewurtsein (свідомість) та Geist (дух) він додає Gemute (сердечність) і Seele (душа). Термін "індивід" використовувано для означення людсь­кої особи. У цьому понятті засновковим моментом є увага до чуттєвого світу людини, переважання чуттєвості над мисленням. (Приблизно так визначає цей термін і Гегель у своїй "Антропо­логії": "своєрідна властивість індивідуума. . . виявляється по суті

1 2 3 4 5 6 7 8 9