Концепция правового государства-история возникновения и развития

в якій здійснено поділ влади на окремі гілки. При цьому передбачалося, що діяль­ність кожної з них повинна бути обмежена законом, який від­повідає природному праву і забезпечує невід'ємні права і свободи індивіда. Висловлені Дж. Локком ідеї були розвинуті ПІ. Мон-теск'є у творі «Про дух законів» і трансформовані у принцип поділу влади, що розглядається як одна з найважливіших засад правової державності.

Невід'ємним елементом теорії правової держави є також роз­роблена Ж. -Ж. Руссо концепція народного суверенітету, що за­снована на ідеї, згідно з якою держава виникає внаслідок суспільного договору, а відтак перебуває на службі у суспільства. Сформульовані Дж. Локком, Ш. Монтеск'є та Ж. -Ж. Руссо ідеї починають сприйматися і використовуватися в практиці державного будівництва ще наприкінці XVIII століття, свідченням чого стає Конституція СІЛА 1787 року і Французька Декларація прав людини та громадянина 1789 року, а також ряд інших право­вих актів.

Батьком теорії правової держави традиційно вважають німець­кого філософа І. Канта, хоча він і не вживав терміна «правова дер­жава», а обґрунтовував ідею правового державного влаштування. Державу він розумів як єднання певної кількості людей, які підпо­рядковані законам. Створення юридично завершеного поняття «правова держава» пов'язане з ім'ям іншого німецького мислителя Р. фон Моля, який визначив правову державу як конституційну, що заснована на конституційному закріпленні прав і свобод люди­ни, на забезпеченні їх судового захисту.

Одним із варіантів теорії правової держави вважають кон­цепцію панування права, яка розроблялася і реалізовувалася в країнах англосаксонської політико-правової традиції. На відміну від свого континентального аналога, в якому наголо­шується на забезпеченні передусім правопорядку, в даній кон­цепції увага зосереджується на ідеях обмеження влади держави, забезпечення розвитку вільного правового суспільства, станов­лення і функціонування сильного і незалежного суду, що стоїть між особистістю і владою

Загальновідомо, що теорія, якщо вона претендує на вирішен­ня найбільш актуальних проблем суспільного життя, має спира­тися на історичні національні традиції. їх наявність значною мірою обумовлює успіх реалізації такої теорії. Стосовно право­вої держави можна констатувати, що в Україні такі традиції існу­ють. У розвиток вчення про правову державу наприкінці XIX — на початку XX століття зробили свій внесок і українські філософи та юристи (М. Драгоманов, С. Котляревський, М. Палієнко та ін. ). Постановці питання про необхідність розбудови державного ла­ду України відповідно до принципу правової держави сприяло усвідомлення суспільством думки про необхідність обстоювання основних прав і свобод людини, підкорення держави праву тощо. Такі зміни в суспільній свідомості стали можливими завдяки філософським пошукам і діяльності Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Драгоманова, М. Палієнка, М. Грушевського, В. Винниченка та інших. Одні з них більше акцентували увагу на праві кожної лю­дини на гідні умови життя, відстоюючи ідею активного втручання держави в соціальні відносини, інші, навпаки, піддавали критиці саме прояви патерналістської турботи держави про своїх громадян і передусім надавали пріоритетного значення свободі особис­тості, принципу формальної рівності. Так, М. Драгоманов у своєму проекті «Вольньїй союз — вільна спілка» наголошував на ідеях про пріоритетне значення прав і свобод людини, на критиці централізму і відстоюванні ідеї про розвиток місцевого самовря­дування. Відстоював він і думку про те, що між природним правом як морально-ціннісним регулятором і правом чинним — «грома­дянськими законами», має бути «спорідненість», а здобуття дер­жавності нерозривно пов'язане з додержанням прав людини. Обґрунтування взаємозв'язку між громадянськими і природними правами і свободами людини, яке

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные