Корея после завершения эпохи средневековья
План
Вступ. 3
Зовнішня і внутрішня політика Кореї 4
Висновок. 14
Література. 15
Вступ
Офіційно після завершення епохи середньовіччя Корея вважалася васалом Маньчжуре-Китайської імперії Цин, проте політичні реалії такого статусу були не дуже обтяжливими для корейських правителів із династії Лі (1392—1910), які мали титул ван («король»). Фактично, залежність Лі від цинських богдиханів обмежувалася церемоніальними ознаками зверхності Цинів, шо проявлялися ванами при вступі на престол та призначенні офіційного спадкоємця корейського престолу (на це корейські дипломати мали дістати офіційний «дозвіл» богдихана), у визнанні корейськими можновладцями китайського календаря та у використанні в межах корейських володінь системи традиційних китайських мір і цинських монет. В усьому іншому держава Чосон (так офіційно іменувалася корейська держава за часів династії Лі) являла собою цілком суверенну політичну одиницю регіону, що контролювала весь Корейський півострів та значну частину навколишніх островів Жовтого і Японського морів. Більше того, від 1637 р. Корея жила за умов самоізоляції від зовнішнього світу, в якій вони Лі убачали можливість зберегти державний суверенітет, соціально-політичну самобутність і господарську незалежність своєї країни. Навіть зі своїм формальним «сюзереном» — цинським Китаєм — і традиційним сусідом — Японією — контакти корейців жорстко обмежувалися й контролювалися чосонською владою
Зовнішня і внутрішня політика Кореї
За своїм внутрішнім устроєм держава Чосон являла собою класичну східну деспотію конфуціанського типу. Очолював її всевладний монарх (ван), який вважався стратегічним власником усіх земельних ресурсів країни, а також самого життя своїх підданих незалежно від характеру занять, матеріального стану і походження. В дусі конфуціанської етики ван проголошувався «батьком» свого народу, його особа вважалася священною, і навіть справжнє королівське ім'я (так само як і в Китаї) заборонялося вимовляти вголос, тому всі чосонські вани увійшли в історію не під власними іменами, а під офіційними псевдонімами. Опорою ванської влади виступав привілейований служилий стан (янбан1) корейського суспільства, який, на відміну від класичних китайських канонів, практично був замкненою кастою, куди жоден простолюдин не міг потрапити. Утім, віддаючи належне принципам конфуціанського управління, влада давала можливість усім, хто бажав, поступити на державну службу пройти систему державних іспитів (кваго) на знання творів конфуціанської класики і китайської мови. Однак шанс успішно скласти такий іспит мали лише діти самих янбанів, тоді як вихідці із простолюду традиційно визнавалися недостатньо підготовленими до державної служби. За свою службу державі янбани отримували відповідно до посади й рангу (існували дев'ять чиновницьких класів) матеріальне утримання від влади (переважно рисом і тканинами, іноді — грішми), не платили податків, користувалися ексклюзивним правом на носіння шовкового одягу і вважалися начальниками для будь-кого із простолюдинів. Основну масу підданих становили ссан 'ін (ян 7и) — юридичне повноправні вільні простолюдини (селяни, ремісники, торговці, рибалки, професійні мисливці тощо), які працювали, платили податки, виконували різні повинності на користь держави. За це вони мали право розпоряджатися отриманими земельними ділянками, володіти рухомим і нерухомим майном, свідчити