Криминально-процессуальное право

літературі сформульований підхід, згідно з яким збирання і практичні дії з перевірки доказів не повинні включатись у поняття доказування у кримінальному процесі, бо вони, на думку автора, передують доказуванню, а їх результати служать основою доказування і є важливими для його всебічності, надійності і результативності'1.

Разом з тим поняття доказування М. Костін визначає як «діяльність у порушенні кримінальної справи судді, прокурора, слідчого, дізнавача, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб'єктів, основу якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки сформованих доказів з метою встановлення підстав для кримінальної відповідальності і застосування покарання, захисту невинних осіб від необґрунтованого засудження, шляхом використання доказів для обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень»1.

Не зрозуміло, як можна у практичній діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора і суду отримати джерела доказів без їх основних елементів: збирання, перевірки та оцінки доказів, на які сам автор посилається у своєму визначенні поняття доказування.

У ст. 194 КПК України прямо сказано, що з метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Зазначена слідча дія: відтворення обстановки і обставин події (слідчий експеримент) провадиться, щоб перевірити, чи могла конкретна людина в певних умовах сприйняти ту чи іншу подію, об'єкт (наприклад, чи міг свідок в описаних ним умовах і з указаної відстані побачити, як відбувалась та чи інша подія).

В результаті проведеного слідчого експерименту слідчий не тільки збирає, перевіряє, закріплює і оцінює показання свідка з точки зору їх правдивості, а й отримує нове джерело доказу, яке може використовувати при пред'явленні обвинувачення винному у вчиненні злочину.

Це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є виявлення, збирання, дослідження, перевірка, закріплення та оцінка доказів і їх джерел.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів Правильно зазначає С. А

Шейфер, що доказування мойсца вважати отриманим лише після фіксації здобутої інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі1 Ф. М. Фаткуллін відносить до елементів доказування також побудову та динамічний розвиток слідчих версій. На наш погляд, побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія — це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією, яка не врегульована нормами права.

С. В. Курильов вважає, що оцінка доказів як розумова діяльність — це самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять судового доказування і не є його складовою частиною. Під доказуванням він розуміє лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та закріплення доказів. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

На основі наведеного можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати виявлення, збирання, дослідження, перевірку, закріплення та оцінку як доказів, так і їх джерел.

Отже, під доказуванням в кримінальному процесі слід розуміти діяльність особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді (суду) по виявленню і збиранню доказів (сукупність

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные