Кроссовый бег

Техніка кросового бігу.

Крос – це біг у природних умовах: у лісі, парку, на полі, по ріллі, ґрунтовій дорозі тощо. На дистанції можуть траплятися різноманітні перешкоди (повалені дерева, рови, чагарники, яри, підйоми, спуски), які треба подолати. Цей вид бігу використовують для тренування спортсменів. Крім того, він є самостійним видом змагань, що досить широко розповсюджений як у нашій країні, так і за кордоном. Крос проводиться на свіжому повітрі в парках, за містом і є найкращим засобом підвищення загальної витривалості спортсменів. Кросовий біг – це масовий вид спорту, з якого проводяться міжнародні змагання (чемпіонати та кубки світу і Європи). Для проведення міжнародних змагань необхідно чітко розмітити трасу. Рекомендується розмічати наступним чином: ліворуч вивішуються червоні прапорці, а праворуч –білі. Прапорці повинні бути чітко видимі на відстані 125 м.

Під час проведення міжнародних змагань IAAF дистанції для кросу повинні бути такими:

чоловіки – 12 км

юніори (чол. ) – 8 км

жінки – 6 км

юніори (жін. ) – 4 км.

 

Техніка кросового бігу

Біг на всіх кросових дистанціях починається з високого старту. Дається загальний старт за командою: "Руш!" (або постріл).

Різний ґрунт, перешкоди, зміни в рельєфі місцевості порушують ритм бігу, вимагають від спортсмена постійної уваги, уміння добре координувати свої рухи, високої працездатності організму

Тому техніка кросового бігу має свої особливості, хоч в основі вона така сама, як і техніка бігу на стадіоні.

На дистанції треба зберегти набрану під час старту швидкість. На рівних ділянках дистанції зазвичай застосовують техніку махового кроку, для якого характерні рухи ніг, рук і невеликий нахил тулуба вперед. Завдяки цьому, спортсмени біжать прямолінійно й економно витрачають сили. На ділянках із твердим ґрунтом зменшують довжину кроків, ногу ставлять на передню частину стопи. Пісок, болотисту місцевість і ділянки, вкриті високою травою, долають також малими, але частими кроками, ногу ставлять на всю стопу.

Під час бігу з гори тулуб тримають вертикально або відхиляють назад (тим більше, чим крутіший схил), зменшують довжину кроків, ногу ставлять на всю стопу. З дуже крутих схилів спускаються кроком прямо або навскоси. На гору біжать нахиливши тулуб вперед (чим крутіша гора, тим більший нахил тулуба), зменшують довжину кроків, але збільшують їх частоту, ногу ставлять на передню частину стопи, енергійно працюють руками. Короткі підйоми можна долати на різній швидкості, але найкраще – на максимальній; на довгих підйомах швидкість бігу зменшують. Якщо гора крута, на неї вибігають навскоси або переходять на ходьбу. У лісі, на нерівній або невідомій місцевості треба бігти обережно, уважно дивлячись на кілька метрів уперед. Ще більшої обережності вимагають старі, слизькі (наприклад, глинисті) ділянки; їх пробігають короткими кроками, ставлячи ногу на передню частину стопи, руки опускають якомога нижче для збереження рівноваги. Ріллю вздовж долають по дну борозни, впоперек, - ставлячи ногу на гребінь борозни. Неширокі (до двох метрів) канави, ями, річки перестрибують, не зменшуючи швидкості бігу або навіть збільшуючи, якщо ґрунт добрий. Під час приземлення тулуб нахиляють вперед і не затримуються.

1 2 3

Похожие работы