ЛЕОНИД МОСЕНДЗ
У "Літературно-науковому віснику" Л. Мосендз опублікував мистецьки довершений, формально-унікальний як для діаспори того часу, цикл: вінок сонетів "Юнацька весна". Україна в ньому в очікуванні Соборності постає як "Праматір чину, жертви, віри": "І путь геройства, вічна і ясна, почнеться Роду в життєвому вирі, ЯК ЗАЦВІТЕ ЮНАЦЬКАЯ ВЕСНА". У цьому контексті стає зрозуміло, що офірою свого життя Олена Теліга та Олег Ольжич - так само ідеологи-поети празької школи - реалізували в реальності цю "путь геройства", проголошену Мосендзом.
Якийсь час Леонід Мосендз увіходив до Легії українських націоналістів (один з підрозділів ОУН).
Окремим виданням з початку творчого шляху Л
У "Дияболічних параболах" /Зальцбург, 1947/ - іронічному творі, зініційованому Освальдом Бургардтом і написаному у співавторстві з ним же, Юрієм Кленом, та Мироном Левицьким, Л. Мосендз з гайнівською іронією створив дошкульний образ "вічного українця" й нестримного невиправного графомана Порфирія Горотака.
На окрему увагу заслуговують гострий памфлет Л. Мосендза "Знесвячування храму", спрямований проти ідеології націоналізму Миколи Хвильового /Л. Череватенко/, та полемічний роман "Останній пророк", що вийшов з передмовою Богдана Кравціва (щоправда, без останньої, концептуально важливої четвертої частини) аж через 12 років по смерті Л. Мосендза. Цьому твору суджено було акумулювати увесь досвід і філософські світоглядні погляди автора.
1945 року, сподіваючись підлікуватися у гірському кліматі, Леонід Мосендз залишає родину у Братиславі й переїздить до Австрії: спочатку до Інсбрука, потім до Зеефельде, та вже в грудні 1946-го їде до Швейцарії, де в містечку Бльонов на кошти американської благодійної організації лікується у санаторії Мотекс. Проте стан здоров'я хворого чимдалі погіршується і на п'ятдесят другому році життя, у вересні 1948 року, Леонідові Мосендзу роблять важку торакальну операцію: вирізають п'ять ребер. А що туберкульозний процес не зменшується, то вже 12 жовтня лікарі зважуються на друге хірургічне втручання. Серце Леоніда Мосендза не витримало навантаження наркозу, больового шоку та інтоксикації. Попри "добрі надії", які він висловив у останньому своєму листі, воно спинилося на другий день.
Від послуг священика Російської православної церкви письменник відмовився ще за життя. Панахиду відправив пастор протестантської церкви. Ховали Л. Мосендза двоє земляків та купка лікарів із санітарками на чужій чужині.
Про життєвий шлях та творчість Леоніда Мосендза з певною часткою суб'єктивності писали Олена Теліга, Ю.