Лицензирование объектов интеллектуальной собственности

сплачують у початковий період дії ліцензійного договору.

Роялті - це періодичні відрахування на користь ліцензіара, здійснювані протягом усього терміну дії ліцензії; їх найчастіше встановлюють або у формі певних відрахувань, або залежно від вартості виробленої за ліцензією продукції (розмір роялті зазвичай становить 15-20 % прибутку, одержаного ліцензіатом завдяки використанню предмета ліцензії).

Вибір форми платежу залежить від конкретних умов. Так, наприклад, паушальні платежі часто встановлюють тоді, коли ліцензіар не впевнений, що предмет ліцензії ефективно використовуватиметься ліцензіатом. Платежі можуть пов’язуватися з такими чинниками, як кількість виготовлених товарів, обсяг оптових або роздрібних продажів. Трапляються ліцензійні платежі у вигляді частини від загальних продажів ліцензіата, якщо такий спосіб підрахунку став зручним для сторін. Але практично ніколи не буває ув’язування ліцензійних платежів з прибутками ліцензіата. По-перше, прибуток є важливою комерційною таємницею, до якої сторонніх не допускають. По-друге, можуть складатися ситуації, коли прибуток спеціально не створюється (наприклад, з метою уникнення податків).

Досить поширені так звані «ковзаючи роялті». За цією схемою ліцензіар і ліцензіат беруть на себе ризик впровадження товару на ринок. Це означає, що протягом початкового періоду освоєння ринком відповідного товару ліцензіар не одержує роялті. Ліцензіат теж не має зиску від реалізації товару на ринку, оскільки кошти вкладаються в освоєння виробництва ліцензованого продукту і його маркетингу

Після того, як товар ринком сприйнятий, ліцензіар і ліцензіат мають з цього зиск.

Якщо на ринку з’ являється унікальний продукт підвищеного попиту ( а це практично неодмінна риса запатентованого виробу), то на нього спочатку встановлюється монопольно висока ціна. Після задоволення потреб багатшої частини споживачів, настає черга продажу товару для інших верств населення за нижчими цінами. Зниження відносних надходжень ліцензіара ( у прив’язці до одиниці виробу) компенсується зростанням загальних надходжень з урахуванням розширення продажів.

Прийнято вважати, що за надання виняткових ліцензій ліцензіари одержують більші суми ліцензійних платежів, ніж за надання невиняткових ліцензій.

Придбання невиняткової ліцензії зазвичай розглядається як запорука того, що ліцензіар не висуватиме до ліцензіата претензій щодо порушення ним виняткових прав ліцензіара під час використання його винаходу чи промислового зразка. Але для цього необхідно, аби його використання не спричиняло відхилення договору. Якщо використання ліцензіатом запатентованого винаходу виходить за межі укладеного договору, то ліцензіат вважається порушником і повинен нести відповідальність.

В Європейському Співтоваристві вважається законними фіксація мінімальних роялті, мінімальної кількості ліцензованого продукту й мінімальної кількості операцій під час використання запатентованого винаходу.

Є таке поняття, як продаж ліцензії з «навантаженням», тобто з певними додатками до ліцензії.

Продаж ліцензії «з навантаженням» в Європейському Співтоваристві може вважатися порушенням антимонопольного законодавства, якщо:

- ліцензіар має ринкову владу стосовно продукту, проданого з «навантаженням»;

- продаж шкодить конкуренції на відповідному ринку;

- переваги від ефективності не перевищують антиконкурентних наслідків.

В Європейському Співтоваристві як і в США «навантаження» до ліцензії забороняється. Але у США не карається відмова в наданні ліцензії, якщо потенційному ліцензіатові не була надана ліцензія, оскільки він не бажав придбати її з «навантаженням».

У деяких випадках

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы