Личность учителя и ближайшее социальное окружение

Особистість учителя і найближче соціальне оточення 

Найпомітнішим наслідком невротизації педагогів є порушення стосун­ків викладачів та вчителів із соціальним оточенням, прагнення перервати, заблокувати можливі контакти. Це може призвести до соціального відчу­ження, втрати зв'язків з еталонною групою.

Еталонна група — це реальна або уявна група, система поглядів якої є для людини взірцем (еталоном). Людина співвідносить свої вчинки

з цінностями групи і тому залежить від реальних та очікуваних ре­акцій інших людей, з якими вона взаємодіє безпосередньо або опосе­редковано.

Ця група може бути тільки умовною (особа орієнтується на погляди людей, які давно померли, або прагне залишити своє ім'я в пам'яті май­бутніх поколінь, або ж орієнтується на абстрактну «громадську думку»). Сьогодні найпопулярнішою еталонною групою стає національна спільнота, і діяльність учителя найчастіше звіряється з тим, наскільки він є ви­разником національної ідеї. Нерідко вчитель блокує свою активність у педагогічних новаціях (пошуках нових прийомів) тим, що його «не зрозуміють» якісь люди, чия думка для нього є значущою. Наявність у людини кількох еталонних груп (досить поширений випадок) спричи­нює до конфлікту: думка однієї еталонної групи суперечить думці іншої. У цьому випадку вчитель перебуває на перетині вимог кількох груп з доволі протилежними ціннісними орієнтаціями:

  • адміністрації школи, яка зацікавлена, з одного боку, в сильному складі вчителів з яскравою індивідуальністю, а з іншого — у слухняних виконавцях визначеної загальної стратегії шкільного життя, а не носіях власних талантів та поглядів;
  • методистів, які бажають, щоб учителі працювали з натхненням, енту­зіазмом, повністю розкривали та втілювали свій індивідуальний потенціал творчості, і водночас щоб діяльність учителя була уніфікована, вписува­лася у загальнопедагогічні норми;
  • колег по роботі, які також висувають протилежні експектації (очі­кування): бажають, щоб їхній колега був компетентним, володів май­стерністю — і водночас вступають з ним у конкурентні стосунки, побою­ються, що він буде занадто компетентним, досвідченим, що. його біль­ше поважатимуть діти, а вони самі на його фоні виглядатимуть менш яскраво;
  • батьків, котрі, з одного боку, вимагають від учителя підвищеної уваги до своєї дитини, бажають, щоб учитель її «виправляв», «перевихо­вував», «змушував робити те, що потрібно», а з іншого — щоб на їхню дитину не надто тиснули, берегли її;
  • учнів, які також мають подвійні очікування: вони прийшли в шко­лу навчатись, отримувати знання, досвід міжособистісної взаємодії, але при цьому прагнуть, як будь-які діти, попустувати, погуляти, відпочити.

Крім того, сам учитель, з одного боку, хотів би цілковито самореалізуватися в професійній діяльності, а з іншого — в нього є родина (яка, у свою чергу, потребує уваги, піклування), потреба у вільному часі, поза-педагогічні захоплення, прагнення бути незалежним від чужих думок і бажань. Конкретна ж його діяльність відбувається на стику всіх цих очікувань. Ситуація, яка задає протилежні вимоги, змушує вчителя ро­бити вибір між цінностями різних еталонних груп. Внутрішній конфлікт учителя добре ілюструє дилема Уїльяма Джемса (якщо її дещо пере­фразувати): «Як людина я жалію вас, але як посадова особа (учитель) я не повинен виявляти ані потурань, ані милосердя; як учитель я маю відчувати до цього надто старанного учня визнання, вважати його своїм спільником, але як людина, особистість він мені неприємний; як

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>