Лингвоцид

Прикметно, що чисельність росіян за останнє століття зросла втричі, зокрема й за рахунок асиміляції ( 1897 року було 55 мільонів, 1959 року - 114 мільонів, 1989 року - 145 мільонів ), тоді як українців залишилося майже стільки, скільки було. (. . . . ). За століття частка українського населення в країні ( Росії - СРСР ) зменшилася майже наполовину. Не згадую вже часів Переяславської угоди, коли українців було значно більше, ніж росіян.  

В. Радчук

". . . . На Україні навіть доходило до того, що під загрозою була українська мова - велика мова великого народу".
М. Горбачов

Як же так сталося, що до багатовікового катування української мови, бажання вбити її, Солженіцин залишився цинічно - байдужим, навіть більше - схильним видати культурно - духовний геноцид за короткочасний курйоз?
П. Кононенко

Лінгвоцид (мововбивство) - це свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу - народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцевою метою лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид - ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.

2. Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації: без нього неможлива втрата народом історичної пам'яті, етнічного імунітету, національної самототожності, а без цього, своєю чергою, не може відбутись асиміляція — поглинання одного народу іншим

Ось чому поневолювачі ніколи не забували про необхідність нищення мови поневолених народів.

3. Лінгвоцид мав і має місце фактично в усіх поліетнічних утвореннях, багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Форми лінгвоциду можуть бути жорстокими чи поміркованими, відвертими чи закамуфльованими, однак це не міняє ні суті, ні кінцевої мети лінгвоциду.

У стародавній Індії носії неарійських мов не мали надії вибратись із нижчих каст; у Китаї, щоб зайняти хоч найнижчу посаду, треба було скласти іспит з ієрогліфічного письма, і хто не знав китайської мови, не мав у житті найменших шансів.

В окупованій іспанськими фашистами Каталонії один із перших заходів режиму Франко стосувався каталанської мови. Було заборонено викладати цю мову в школах і вузах, публікувати нею газети, журнали і книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталанськими іменами, вживати рідні географічні назви, у тому числі слово Каталонія.

4. У науковому світі вважалось, що каталанська мова — найбільш значна із європейських мов, яка не є офіційною мовою незалежної держави.

Українську ж мову, носіїв якої більше, ніж носіїв усіх мов Іспанії (кастільської, галісійської, каталанської, баскської) разом узятих, за давньою звичкою чи з кон'юнктурних міркувань до уваги не брали.

5. Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі сльозами і кров'ю їхньої жертви — нашого народу. Торкнемось лише окремих сторін та епізодів цієї історії.

Лінгвоцид через заборону мови чужою державою.

— 1690 р. Собор російської православної Церкви осудив "кіевскія новыя книги" С. Полоцького, П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы