Лирика Т. Шевченко

Лірика Т. Г. Шевченка

Лірика - один із трьох основних родів художньої літератури (поряд з епосом і драмою). Визначальні особливості лірики: розкриття художньої ідеї через образ-переживання (на відміну від об’єктивованих образів епосу й драми) й, отже, домінування плану вираження над планом зображення; визначальна роль суб’єкта переживання — ліричного “я”, яке в своєму самовияві набуває ознак певної психологічної, історичної, загальнолюдської репрезентативності; явне чи латентне (приховане) домінування теперішнього часу в розгортанні ліричного сюжету, часто — збіжність часу вислову з часом самого переживання (одномоментність ліричного вираження); активна роль емоційно-експресивного начала, поглиблена асоціативність, концентрованість вислову, відносно висока насиченість різноманітними засобами художнього вираження (тропи, стилістичні фігури, ритмомелодика, фоніка тощо). Специфіку ліричного відтворення дійсності навіть у тих випадках, коли перед нами, здавалось би, звичайний опис тих чи тих предметів і явищ, влучно схарактеризував І. Франко на прикладі Шевченкового вірша “Садок вишневий коло хати”, вказавши, що це — “немов моментальна фотографія настрою поетової душі, викликаного образом тихого весняного українського вечора” . “Немов фотографія”, але, по-перше, моментальна, а по-друге і головне, фотографія “настрою душі”: в цьому — вся суть ліричного відображення предметного та духовного світів.

Центральним образом ліричного твору є в кінцевому підсумку образ суб’єкта поетичного висловлювання, який у Шевченка виступає передусім у вигляді ліричного героя, тобто художньо узагальненого, піднесеного над біографічною емпірією образу самого автора як постаті духовної, носія певного типу свідомості. В ліриці Шевченка дослідники розрізняють також образи ліричного персонажа та ліричного розповідача. З цим зв’язані і відмінності ліричних ситуацій: ситуація безпосереднього признання чи сповіді (з вуст “власне автора”, ліричного героя), особливо часто зустрівана в поезії “Кобзаря”, може змінюватися ситуацією опосередкованого самовияву поета — через особу ліричного персонажа, а також розповідача, переходячи в форми лірики описової (пейзажної) чи ситуаційної (вірші з істотною роллю фабульно-розповідних структурних елементів). Лірику як літературний рід слід відрізняти від ліризму — загальної якості художнього мислення, що може бути властивою творчості того чи того письменника й виявлятися через підвищену емоційну забарвленість розповіді або зображення в різних родах і жанрах

Глибоким ліризмом позначена вся поезія і почасти проза Шевченка — одного з найліричніших митців слова в світовій літературі. І в цьому розумінні — теж прикметно національного: сердечність, емоційність, кордоцентризм чимало етнологів та культурологів уважають однією з характерних властивостей українського менталітету. “У своїй творчості Шевченко насамперед — лірик, який весь час кипить, бушує, плаче, клене, розчулюється, перебиває сам себе і, зрештою, у всіх своїх баладах, поемах, повістях показує нам насамперед себе самого — і в більшій мірі своє ставлення до героїв, ніж самих героїв. Чи становить це його хибу? Ні, саме в цьому його сила, те, що нас найбільше в ньому приваблює…”. Ліричні відступи — своєрідний філософськи-роздумливий або емоційно-імпульсивний коментар до зображуваних подій — надзвичайно важливий компонент майже всієї ліро-епіки поета. Деякі з його поем, зокрема “Кавказ”, теж, по суті, можна віднести до своєрідних і в певному розумінні унікальних (для середини ХІХ ст. ) типів лірики великих форм — форм т. зв. монументальної лірики. Є значні підстави вважати ліричною поемою (з включенням певних гротескно-алегоричних сцен і описів) також “панорамний”, нещадно-викривальний антикріпосницький і антицарський “Сон” (“У всякого своя доля”).

Як і вся поезія Шевченка, його лірика потребує розгляду

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные