Лирика Т. Шевченко

поезії Шевченка. Таких характеристик бачиться щонайменше три: 1) медитативність — Шевченко був переважно поетом ліричного роздуму (про його поезію ліричного наспіву див. нижче), і генеральна “дума-мука” про кривду і правду свого часу так чи інакше насичує всю, навіть цілком особистісну, його лірику. Недарма улюбленим метафоричним означенням для власних творів у нього були “думи”, а його перші, ще дуже близькі до фольклору, вірші за жанром визначалися ним як “думки”; 2) елегійність (у розумінні засмученості, але не відсутності духовної активності, волі до діяння) — риса, без сумніву, загалом властива поетичній особистості Шевченка, як властива вона, принаймні, великій частині української народнопісенної поезії (що ж до Шевченкового полемічного випаду проти елегій, то він мав досить конкретну й часткову літературну адресу — епігонські вірші поетів-“паничів”, сповнені зітхань за безхмарними днями дитинства та юності); 3) загострена конфліктність художньої думки і породжуваний нею драматизм — і соціального, і особистісного характеру, прикмета, що характеризує майже всі ліричні жанри поета, зумовлюючи високу напругу внутрішніх колізій, гострі зіткнення думок та емоцій.

Говорячи, отже, про найбільш поширені в ліричній поезії “Кобзаря” жанри — медитацію, елегію, послання, “думку”, пісню (два останні — найчастіше як форми “персонажної”, рольової лірики), вірші з розповідною основою, ліричну сатиру, біблійні “подражанія”, своєрідно модифіковані “молитви” — необхідно мати на увазі той оригінальний, часом вельми незвичний вигляд, якого вони набувають в індивідуальному “виконанні” Шевченка. (Хоч, імовірно, поета взагалі не дуже турбувала проблема визначеності й чистоти жанрів, бо для нього вся лірика була нероздільною єдністю сповіді, роздуму й звернення до визначених чи невизначених адресатів). Активність, динамізм, психологічна напруженість ліричної думки часто породжували драматичний розвиток теми, супроводжуваний (головним чином, у ліричних творах великого й середнього обсягу) різкими змінами настроїв і стилістичних барв; звідси — багатоскладовість, політональність, внутрішня рухливість і змінність жанрових структур цієї лірики. Оригінальність її жанрової типології і зумовлювалась, насамперед, цим стихійним прагненням поета до синтетичності, яка в живий, гарячий потік єднала елегійні, медитативні й лірико-драматичні струмені. Психологічно близька поетові елегія з її сумовитою гіркотою майже завжди включає такий активний розмисел (медитацію), який надзвичайно урізноманітнює композиційну структуру твору, часом наближаючи його до типу своєрідної ліричної драми. Три більших за розміром вірші молодого Шевченка, виконані на явно елегійній жанровій основі — “Думи мої, думи мої”, “Чигрине, Чигрине”, “Минають дні, минають ночі” — позначені енергійними зверненнями до різних адресатів (дума, Україна, Чигирин, історія, доля, Бог), патетичними вибухами почуття, різкими антитезами й альтернативами (“Коли доброї жаль, Боже, // То дай злої! злої!”), борінням між ідеями та імпульсами, вираженими з допомогою містких символів типу, скажімо, “ножів” — і “барвінка”. Коротше, це — бунтарська шевченківська елегія, як бунтарським, полемічним і разом з тим “усовіщальним” (Ю

Івакін) є насичене обширним ідеологічним та історіософським змістом Шевченкове послання “І мертвим, і живим”.

Але є в поета й елегії більш канонічного, в емоційному розумінні відносно моноцентричного характеру (“N. N.  — Сонце заходить, гори чорніють”, “Минули літа молодії”). Ознаки індивідуальної своєрідності мають і деякі інші зразки Шевченкових ліричних жанрів: скажімо, сатиричний памфлет, поєднаний з ліричним висловом громадянського “жалю”-обурення “на людей, // На тих юродивих дітей!” (“П. С. ”), іронічний, близький до гіркої пародії “Гімн черничий”, смілива варіація знову ж таки бунтарської антиклерикальної “молитви” (“Світе ясний!. . Світе тихий!. . ”). Особливо характерні різноманітні, часом

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные