Лирика Т. Шевченко

як символ непереборної перешкоди на шляху до щастя) належать ще до лірики імперсонального характеру, але вже з проблисками авторської індивідуальності, що виявляється в силі художньої експресії. Скажімо, в передачі почуттів дівчини, що тужить за милим: “Коли плаче, то й я плачу, // Коли ні — співаю; // Коли ж згинув чорнобривий, // То й я погибаю. // Тогді неси мою душу // Туди, де мій милий; // Червоною калиною // Постав на могилі. ” — “Думка — Вітре буйний, вітре буйний!”. Самоусвідомлення Шевченка як поета національного, кревно спорідненого зі світом народної історії, побуту, фольклору, природи, здобуло емоційно піднесений вираз у просторих, композиційно ускладнених медитативних елегіях “На вічну пам’ять Котляревському”, “Думи мої, думи мої” і в такому ж об’ємному посланні “До Основ’яненка” з його програмною вимогою — відновити поетичний блиск героїчних клейнодів української історії. Промовистим із цього погляду є також романтичний образ народного співця в “Перебенді”, показаного в двох його взаємозв’язаних іпостасях — буденній і пророчій, профанній і сакральній. Це — період раннього, але вже сильного романтизму Шевченка: особистісно-психологічні прикмети поетового “я”, індивідуальність характеру ліричного героя ще значною мірою сховані під умовними, здебільшого фольклорними образними формами, але всюди б’ють темперамент, пристрасть, вибухова вольова енергія незвично поєднується зі смутком.

Нечисленні зразки лірики періоду “трьох літ” позначені масштабним внутрішнім розширенням творчої позиції поета

Як і програмні, насичені великим соціально-політичним змістом твори його “монументальної лірики” типу “Кавказу”, це поезія пророчого, патетичного і водночас особистісно-сповідального звучання, не позбавлена драматичної внутрішньої конфліктності (знамените “… жити, серцем жити // І людей любити, // А коли ні … то проклинать // І світ запалити!” — “Минають дні, минають ночі”). Поглиблюється соціально-історична проникливість художньої думки поета й разом з тим укрупнюються образи, самі форми її ліричного вираження. Лапідарно-чіткі у визначенні своєї життєвої й літературної позиції послання співбратам по творчості (“Заворожи мені, волхве”, “Гоголю”), історіософська медитативна елегія “Чигрине, Чигрине” з її майже біблійними, а поруч з ними — епічно-хліборобськими та козацькими образними уподібненнями (“А я, юродивий, на твоїх руїнах”, “До старого плуга // Новий леміш і чересло”, “ножі обоюдні”, “Козацької тії крові, // Чистої, святої!!!”), пронизане духом етичної героїки “Минають дні, минають ночі”, трагічно сповідальні “Три літа”, полемічний, бунтарсько-провісницький “Холодний яр”, овіяні “християнсько-соціалістичними” прагненнями “Давидові псалми” (переспіви — але по-шевченківському вільні, іноді самовладно-суб’єктивні) — всі ці твори вимальовують у своїй сукупності сповнений величі образ поета, що творить для України справді нечуваний “псалом новий”. Наснажений революційним духом, крилатий і водночас по-земному зіркий романтизм Шевченка, однаково сильний у своєму національно-визвольному й соціально-критичному пафосі, тут, на цьому етапі творчого розвитку поета, виявив себе в усій повноті ідейної й художньої могутності. І — таке логічне для цих мотивів і настроїв, для всього цього “дієзного” поетичного стилю сходження на найвищу верховину — грандіозне слово “Як умру, то поховайте”, цього урочисто-владного звернення до народу і людства…

Новий етап у розвитку ліричної поезії Шевченка настає в другій половині його творчого шляху (каземат ІІІ відділу, заслання, останні роки життя). Це — часи, коли на повну силу й у формах, найбільш сучасних для 40–50-х років ХІХ ст. , розкрився геній Шевченка-лірика, коли й самі ліричні жанри стають провідними в його поетичній творчості. Це, за словами М. Рильського, лірика, “де

<< 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные