Лишение свободы как юридическая форма государственного принуждения
Позбавлення волі як юридична форма державного примусу
У сучасний період наука і практика опинилися перед вибором: яким шляхом розвиватися системі виконання кримінальних покарань. Спроби введення окремих змін гуманістичного характеру, відміна деяких обмежень кардинально не можуть змінити її сутності. Прогресивні пенітенціарні ідеї сьогодні не завжди мають можливість реалізації за наявності проблем юридичного та економічного характеру, а також у разі відсутності готовності персоналу запроваджувати їх у життя.
Тому такий специфічний і найгостріший інститут соціального примусу, як позбавлення волі в усіх його формах, притягує до себе безліч різноманітних поглядів і критики відносно його соціальної ефективності, що зумовлюється системою протиріч і конфліктів, які мають місце в правовідносинах між людиною і державою.
Вивчення інституту кримінального покарання у вигляді позбавлення волі з урахуванням його соціальних наслідків, як зазнає В. І. Рудник, — це не тільки об'єкт кримінально-правових наук, а й економіки, психології, педагогіки, соціології, кримінології тощо. При цьому засуджена особа ізолюється від суспільства, на неї покладаються специфічні обов'язки, змінюється в бік обмеження її правовий статус, вона стає учасником правовідносин, відносно яких здійснюється каральний вплив.
Соціальна роль позбавлення волі неоднозначна, оскільки негативно, прямо чи побічно, впливаючи на характер суспільних відносин, вона зачіпає права та інтереси однієї п'ятої частини населення у суспільстві. Аналіз точок зору суддів, прокурорів, працівників установ по виконанню покарань вказує на неоднозначність думок з приводу оцінки ефективності позбавлення волі
Застосування позбавлення волі як кари, а також як превентивного заходу з боку держави сьогодні слід розглядати критично з позиції наявності проблем у кримінальній юстиції і з позиції перевантаження системи виконання покарань. Існуючий фактор незадоволеності в тому, що злочинність може вийти за рамки дії традиційних форм соціального контролю, не повинен спричинити відмови від прогресивно-ліберальних ідей в галузі кримінальної юстиції і повернення до минулих поглядів на роль покарання, пов'язаного з позбавленням волі, як на головний або навіть єдиний засіб боротьби із злочинністю.
Позбавлення волі як захід самозахисту і безпеки суспільства має бути доцільним і в той же час позбавлений ознак тортур і безкорисних страждань злочинця. Його ефективність залежить від того, чим більше він сприяє удосконаленню особи винного в напрямку його зближення із соціальним середовищем, засвоєння його норм і цінностей. У підтвердження даної думки можна навести багато узагальнених положень, які у свій час сформулював А. Р. Ратінов:
а) мотивуюче значення покарання тим інтенсивніше, чим ближче момент його застосування;
б) попереджувальна роль покарання тим вища, чим невідворотніше воно уявляється суб'єкту;
в) стимулююча сила покарання тим вища, чим більшого блага позбавляється злочинець у разі його застосування;
г) успіх превентивної мотивації покарання перебуває у зворотній залежності від