Литература Болгарии

Література БолгаріїБолгарія, що колись стояла на чолі слов'янської утвореної, більше всього постраждала від турецького ярма і в XVII сторіччі майже абсолютно втратила свою писемність. Чи не єдиним літературним твором Болгарії XVII століття є «Слово про страшний суд», що збереглося в Люблінській бібліотеці. Але і цей твір не був оригінальним, а лише перекладенням однієї з проповідей знаменитого богослова східної церкви, теоретика православ'я Іоанна Дамаськина (675-753). Турецький султан, підпорядкувавши константинопольському патріархові всі православні церкви захоплених їм південнослов'янських держав, придбав собі в його обличчі вірного служителя. Константинопольський патріарх розпорядився знищити всі книжкові фонди болгарських монастирів, повелів вести церковну службу тільки на грецькій мові і вищі духовні посади роздавав лише особам грецького походження. Фанаріоти (так називалися чиновники патріарха, від константинопольського кварталу Фанар) стали для болгар ненависніше за самих турок. Про те, наскільки важким був духовний гніт фанариотів, що прагнули задушити будь-які спроби відродження національної культури Болгарії, свідчить доля двох патріотів-болгар братів Міладінов, що жили в XIX сторіччі. Один з них, Димитрій, був вчителем в невеликому місті Кукуше, другою вчився в Московському університеті. Брати склали і надрукували збірку болгарських пісень. Фанаріот єпископ Мелетій добився арешту Димитрія по звинуваченню в державній зраді. Болгарського патріота відвезли для суду до Константинополя. Другий Міладін, бажаючи виручити брата, відправився услід за ним. Турки удалися до випробуваного методу: дозволили братам побачитися у в'язниці і затримали в ній обох

Вийти з в'язниці Міладінам не вдалося: під тиском світової громадської думки турецький уряд розпорядився їх звільнити, але напередодні вони були отруєні фанариотами (листопад 1861  р. ). Не випадково чужоземні владики так жорстоко розправилися із збирачами народних пісень. У цих поетичних оповідях, ніде не записаних, але легко переносимих з вуст у вуста народною чуткою, відобразилася велика ненависть до поневолювачів. Народні пісні - ось національне культурне надбання болгар в похмурі століття турецького ярма. Все життя народу, його біди і страждання, його мрії і сподівання, швидкоплинні радощі, його герої, події рідної історії – псові відбилося в цій прекрасній пісенній симфонії. Тут живуть і смутні марновірні страхи, виражені в чудових поетичних легендах про дива і юдах, про страшні самовилах:Підійшла до Стояну чорна рокиПідхопила його з трави зеленоїПідхопила, крила расхлестнулаПонесла в туманне небо. Ой, Стоян, коханий Стояне!Не мабуть тобі матінки староїНе знавати тобі дружини і діток!Ти зі мною залишишся навікиУ синьому небі, в порожнечі повітряДе лише вітри вольні віютьТа поблискують морозні зірки!Тут живуть переказу про чорні годинах народних лих, коли з фатальною неминучістю з краю в край переходила страшна гостя – чума, спустошуючи міста і селища, наводячи жах і трепет на беззахисні людські маси. Безвісний автор малює її в образі чорної циганки, злочинниці-жниці з гострою і згубною косою:Чому вся Босна потемнілаПотемніла Босна, млою покриласяАбо тут чума-циганка бродитьАбо тут пожежі загуділиАбо Босна-речка замутилася?Ні, пожежі в Боспе не гуділиНе мутилися води річки БосниТо чума, бродяча циганкаЧорномаза злочинниця-жницяЗ гострою косою йде по БоснеІ зрізає стиглі колоси. Битва на Косовом поле в XIV столітті була трагічною і для болгарського народу, тому і тут, як в сербських піснях, ми чуємо велику скорботу про Косовом побоїще. Похмурий тон пісні, похмурі її поетичні образи. Чорний ворон неспокійно б'є крилами, чорному воронові не сидиться на білому камені. «Що терзає тебе, чорний ворон, - питає пісня, -

1 2 3

Похожие работы