Литературные заслуги Григория Федоровича Квитки-Основьяненко
Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка визначаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником, який кращими своїми творами прилучався до «гоголівського напряму». Примітну роль його в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він «творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах» '.
У читацьких колах з нетерпінням чекали появи нових його творів. В. Бєлінський на сторінках найпередовішого на той час журналу «Отечественные записки» висловлював побажання: хай швидше з'являються друком твори «улюбленця публіки, дотепного й талановитого Основ'яненка! От уже буде роздолля для численних шанувальників його оригінального таланту, до числа яких ми передусім зараховуємо самих себе»2. Найвпливовіші журнали запрошували видатного прозаїка й драматурга до співпраці. «Мені втішно було бачити, що ви визнали призначення «Отечественных записок» гідним своєї участі. . . — писав видавець цього журналу А. О. Краєвський Квітці-Основ'яненку 6 жовтня 1839 р. — Я несказанно був би вам вдячний, якби ви зводили надіслати яку-небудь статтю для надрукування»3. П. О. Плетньов, видавець заснованого Пушкіним журналу «Современник», опублікувавши 1838 р. російський переклад повісті Квітки «Маруся», зазначав тут же, в журналі: «Ми бажали б поділитися таким скарбом не тільки з усією Росією, а й з Європою» 4.
Суспільні умови на Україні в 10—40-ві роки XIX ст
Для життя, громадської діяльності, світогляду, творчості, художнього методу Квітки-Основ'яненка характерні різкі контрасти і суперечності. Досить згадати його круті життєві повороти, коли капітан, комедійний актор-аматор, двадцятишестирічний Квітка, за його словами, «пустился врнсь й вскачь к обители преподобних» — у монастир, а через десять місяців, «сняв монашескую образину й обрив бороду», повернувся «в большой свет», зокрема став директором дворянського танцювального клубу. Письменник належав до знатних кіл, але товариства знаті загалом не любив, заявляючи, що у «вищому» світі «обезьян много, но . . . людей мало», і оголошуючи себе духовно спорідненим з трудовими низами (лист до Т. Шевченка від 22 березня 1841 р. ). Маючи можливість дістати велику батьківську спадщину, він відмовився на користь улюбленого брата (пізніше — сенатора) від значних маєтностей і майже всю решту свого достатку використав на громадські, переважно культурно-освітні, потреби.
Монархічні погляди письменника не перешкоджали йому виступати проти глашатаїв самодержавства й реакції — булгарінської «Северной пчели», «Библиотеки для чтения» О. Сенковського і «Русского вєстника» М. Греча та М. Полевого. Він, як твердили в реакційних колах, замахувався «на благотворне запровадження мудрої государині» _ „а введені Катериною II привілеї для дворянства. Устами персонажів-резонерів Квітка твердив, ніби «благодаря мудрьім мерам благодетельного правительства» зло скрізь викорінюється,