Литературно-художественные антропонимы Любко Дереш - свидетельство творческих поисков автора
Літературно-художні антропоніми Любка Дереша - свідчення творчих пошуків автора
Напружена інтрига, динамічний сюжет, яскраві образи, жорстока дійсність, обрамлена в шати чорного гумору - ось складові успіху творів Любка Дереша. Романи Любка Дереша «Культ», «Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми, або На краю світу» набули розголосу серед читацької аудиторії, а в деяких колах стали майже культовими. Метою нашої статті є огляд, опис та характеристичний потенціал літературно-художніх антропонімів (ЛХА) творів Любка Дереша.
Вибір імені для персонажа - важливий момент у процесі роботи автора над художнім твором, бо ім'я актуалізує авторську модальність, проспекцію, прагматичне спрямування тексту на читацьку співучасть і співпереживання [11, 316]. Ім'я стає тематичним словом, а почасти - стрижневим. Необхідність постійного вживання імені забезпечує йому можливість різноманітних контекстів. Ім'я нероздільне з дійовою особою, сприймається й асоціюється з нею, вказує на предмет позначення та виступає його характерологічним представником. ЛХА входить у художній текст семантично «порожнім», але готовим прийняти будь-яке семантичне наповнення [11, 312]. У семантичне наповнення ЛХА включаються всі кваліфікації персонажа, які йому дають автор, інші персонажі, а також сам персонаж шляхом самохарактеристики. Тому В. Кухаренко вважає власні імена локальною семантичною структурою, що закріплюється за іменем у конкретному контексті. Цю властивість власного імені у художньому тексті вона називає індивідуально-художнім значенням власного імені [13, 106].
Персонажі Л. Дереша - молоді люди, тому він зумисно називає їх розмовними, фамільярними чи здрібніло-пестливими іменними варіантами, акцентуючи увагу на юному віці денотатів, романтизмі їх вдачі, що несе додаткове зворушливо-пестливе навантаження. Пор
Зменшувально-пестливі варіанти онімів мають експресивно-емоційне забарвлення, служать характеристикою не іменованого, а іменуючого персонажа [3, 8]. Найчастіше форми таких антропонімів передають ласку, любов, доброзичливе ставлення до героя.
У літературно-художньому антропоніміконі Любка Дереша зустрічаються ЛХА, які містять у своїй структурі специфічні діалектні риси (фонетичні, лексичні, рідше граматичні та словотворчі). Пор. специфічно галицькі іменні варіанти: Міська, Орко, Дзвінка («Поклоніння ящірці»); Микольцьо, Мацько («Архе»); Йосько, Марко, Зеньо («Намір!»); Дарця («Культ»). Як своєрідні діалектні іменні варіанти можна, очевидно, кваліфікувати суржикові утворення на зразок: Льоха, Кєша («Культ»); Дімка («Архе»); Гриша, Серий («Намір!»); Алік, Юраха, Ґєра, Вітас, Валера, Маня, Артьом («Трохи пітьми, або На краю світу»), які засвідчують належність їх денотатів до постсовєт-ського (діалектного) простору.
Особливу роль у літературно-художньому антропоніміконі Любка Дереша відіграють характеристичні імена. Тому багато персонажів називаються іменами, які містять авторську підказку для визначення читачем характеру персонажа, виконують прогнозуючу роль [11, 314]. Пор. : учень Семпльований «кайфує від електронної музики», вчителька Держислава Черевуха - «маленька засушена, наче мертвий горобець на стриху, стару-шенція, викладачка світової культури. Вона була сивою, але малювалася на фіолетово, щоб бути схожою на Мальвіну», пані Слава («Культ»); Петя Дупа («Петю звали так через обпечену половину лиця, що стала гладкою й рожевою») («Поклоніння ящірці»); П'явка, Буба, Кубік, Торба, брати Коклюші, Дикий («Архе»); П'яточкін, Курочка, Галушка, Вишенька («Намір!»); Пшеничка («Трохи пітьми, або На краю світу»). Очевидно, не без впливу Сергія Жадана, Любко Дереш майстерно творить ЛХА-прізвиська й клички, які ніколи не бувають випадковими, бо в них - «духовне обличчя народу, його гумор, народний дотеп, кмітливість і спостережливість» [16, 16].