Литературно-художественные антропонимы Любко Дереш - свидетельство творческих поисков автора
Нє - а, воно мені не подобається». Так юна мазохістка не признає імені, яким охрестили її в тяжку годину, бо віра означає впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки, переконання в реальному існуванні чогось надприродного [4, 189]. Все це не підходить до стилю життя героїні. Комфортніше вона себе почуває Вікторією - перемогою. Мукта називає Віку мадам Ку-ку. Коли запитують, чому мадам Ку-ку, відповідає: «У неї в голові зозулька живе. Все ніби добре-добре, а раз на годину мусить прокукати. Вкидуєш?» ЛХА Альберт Генна-дійович Пшеничка не просто символічний, а саме такий, що розкриває внутрішню прірву невідповідності суспільного статусу людини до її природних якостей. Автор навмисно поєднує аристократичне ім'я з приземлистим прізвищем екстрасенса-невдахи. Сам персонаж просить називати його Альбертом, а «краще - Аліком». Лорна називає його Зубастіком, а Йостек - доктором Зло. Зміна імен характерна для всіх ЛХА Л. Дереша. Пор. : «Хлопець представився Мар 'яном, але порадив називати себе Йостеком». Та ж сама Лорна дає йому прізвисько Геморойчик. ЛХА Лорна, вона ж, Фея Убиваючого Казанка подається автором з невеличкою характеристикою. Напр. : «Зеленоока дияволиця, темно-руда і довгокоса назвалася Лор-ною - «так її звуть усі друзі». Такій хіба у порно зніматися». Серед неформалів, які зібралися на Шипоті, велика кількість людей, що мають тільки клички: Омар, Мукта, Варабєй, Цой, Артьом-Піноккіо, Роберто, який на ельфа похожий, К-Кашка, Нечепура, Дайан. Ці ЛХА «служать колоритним мовностилістичним засобом, що засвідчує авторське несприйняття «навколишньої» дійсності» [2, 131].
У прозі Любка Дереша, крім головних, є епізодичні герої. Вони рідко отримують імена. В тексті такі найменування вживаються переважно один-два рази
Отже, ЛХА Любка Дереша - продукт фантазії. Вони увиразнюють текст. Ретельний добір власних назв і майстерне введення їх у контекст наповнюють кожен онім значною інформацією й високою експресією. Особливості творення та вживайня ЛХА Любка Дереша цілком вписуються у естетичну модерністську парадигму сучасних українських літературних текстів.