Литературно-критические концепции Ивана Франка

В історії української культури творчість Івана Франка складає цілу епоху. Важко знайти галузь, у якій би він не сказав своє вагоме слово. Творчий діапазон Франка – безмежний. Серед різноманітної і багатогранної діяльності митця особливе місце належить дослідженню і розробці наукових засад розвитку українського національного театру. Іван Франко є основоположником українського наукового театрознавства. До цього часу театрознавча спадщина вченого залишається актуальною і потребує глибокого, цілісного, неупередженого (“позакласового”), об’єктивного аналізу. Окремі аспекти проблеми “Іван Франко і український театр” були висвітлені у працях Й. Федаса, Т. Моцар, Ю. Бобошка, Р. Кирчіва, Я. Білоштана, М. Грицая.

Мета пропонованої статті – розглянути основні напрями науково-мистецької творчості І. Франка як театрального критика, історика, теоретика українського театру, окреслити його внесок у формування і розвиток театральної справи на Україні.

Театром І. Франко зацікавився дуже рано. У 1873 – 1874 рр. , навчаючись у дрогобицькій гімназії, він співробітничає з трупою В. Бачинського, перекладаючи і пристосовуючи для української сцени твори зарубіжних письменників. Починаючи з ранніх перекладів “Антігони” й “Електри” Софокла, Франко переклав на українську мову “Уріель Акосту” К. Гуцкова, “Марнотратника” Ф. Раймунда, лібрето Г. Мельяка і Л. Галеві до опери Ж. Офенбаха “Прекрасна Єлена”. Пізніше будуть перекладені “Моряки у пристані” Гаріша, “Розбитий збанок” Г. Кляйста, перероблено п’єсу П. Кальдерона де ла Барки “Саламейський алькад” (у переробці “Війт Заламейський”), “Жартуни” О. Островського, сім творів О. Пушкіна.

У 1875 р. Франко пише перші драматичні твори: “Югурта”, “Славой і Хрудош”, “Три князі на один престол” (1875)

У цей же період (70-ті роки XIX ст. ) пробує свої сили в театральній критиці та публіцистиці, надсилає з Дрогобича до львівського журналу “Друг” повідомлення про театральні вистави у провінції.

Першу велику статтю, в якій висловлено роздуми про особливості драми як жанру, Франко написав у 1876 р. у зв’язку з виданням книги “Письма К. Н. Устияновича”, зокрема його трагедії “Олег Святославович Овруцький”.

На 80 – 90-ті роки припадає розквіт критико-театрознавчої та драматургічної творчості І. Франка. Як драматург він, за його власним зізнанням, сформувався під впливом українських письменників Наддніпрянщини. П’єси “Украдене щастя”, “Будка ч. 27”, “Рябина”(друга редакція) написані в дусі східноукраїнської соціально-психологічної драми й сатиричної комедії. Твори І. Франка для сцени різножанрові: драми “Учитель” і “Кам’яна душа”, одноактна комедія “Майстер Чирняк”, романтична казка “Сон князя Святослава”. Його драматичним творам притаманні сюжетно-композиційна майстерність, яскравість образів-характерів, соціально-філософська наповненість.

Як театральний критик Франко у різних виданнях із 1888 по 1893 рр. прорецензував понад тридцять вистав українських драматургів і п’ять вистав польського театру. Серед них – вистави за творами І. Котляревського, М. Старицького, С. Гулака-Артемовського, М. Кропивницького, Панаса Мирного, М. Янчука, К. Ванченка, Н. Кибальчич, А. Стечинського, Г. Цеглинського, К. Устияновича, І. Бораковського, І. Гушалевича, О. Огоновського та ін. У статтях і рецензіях він виявляє глибоке й різностороннє розуміння особливостей драматичного жанру і театрального мистецтва, композиції, дійовості, сценічності драми, влучно оцінює драматичні конфлікти, розвиток сюжету, динаміку й ритм вистави. Як театральний критик він не лише дає оцінку грі виконавців провідних ролей взагалі, а й робить це стосовно до тих чи інших актів і навіть окремих епізодів та сцен з вистави. Помітне вміння Франка бачити образ вистави в цілому. Поряд з цим він великого значення надавав роботі актора, неодноразово наголошуючи на надважливості вдумливого ставлення митця до створення

1 2 3 4 5 6 7