Лотоцкий Антон Львович - писатель Хмельниччены

Лотоцький Антін Львович

 Ім'я Антона Лотоцького, відомого українського громадського діяча, учасника національновизвольних змагань 1914—1920 років, активного члена Пресової Кватири Українських Січових Стрільців, учителя Рогатинської приватної гімназії, талановитого дитячого письменника і видавця, набуло заслуженої популярності ще в 20-30 роках минулого століття, а відтак — уже за часів незалежності України. І все ж наше суспільство перед ним, насамперед як письменником, у великому боргу.

Народився Антін Лотоцький 13 січня 1881 р. у селі Вільхівець — тепер Бережанського району на Тернопільщині — в сім'ї галицького педагога і письменника Льва Лотоцького (1850—1926). У домі Лотоцьких панувала творча атмосфера, витав справжній український патріотичний дух, і це, безперечно, вплинуло на світогляд хлопчика. Ще з дитячих років у нього сформувалася справжня любов до України, її історії, до свого на той час поневоленого народу. Дуже рано в Антона проявився літературний талант, і він змалку вже писав казки, оповідання, віршував. Письменницький дар викристалізувався у Бережанській гімназії та у Львівському університеті, де А. Лотоцький навчався на філософському факультеті. Історичну тему його літературній творчості прищепив видатний український історик Михайло Грушевський, який читав в університеті лекції. Неабияку роль у творчості письменника відіграла його тісна співпраця з газетою «Діло».

Ще за студентських років А. Лотоцького вийшли з друку його перші літературні твори: «Цвіти з поля» (1907), «Ведмедівська попівна» (1909), видані Товариством «Просвіта», історична повість з часів Хмельниччини «Триліси» (1910)

У цих творах чітко проявилося життєве кредо молодого письменника: розповідати дітям про події героїчної і складної історії українського народу, виховувати в них любов до рідного краю.

Як відомо, на початку 900х років ХХ ст. у Галичині активно створювали українські гімназії. У 1909 році відчиняють двері для своїх вихованців приватні гімназії в Рогатині, Городенці й інших містечках краю.

У 1911 році вчителями Рогатинської гімназії почали працювати друзі — письменник Антін Лотоцький та письменник, журналіст і політичний діяч Микола Венґжин, відомий у літературі як Микола Угрин-Безгрішний (1883—1960). Вимогливі педагоги, вони давали учням глибокі і всебічні знання, виховували правдивих патріотів України. Життя Рогатинської гімназії проходило надзвичайно цікаво — тодішні українські гімназії були справжніми національними школами.

У 1912/13 навчальному році учні другого класу гімназії за безпосередньою участю Антона Лотоцького заснували своє Товариство «Молода Січ». «Січі» поширилися в Галичині й Буковині і стали основою для творення формації Українських Січових Стрільців. Молоді «січовики» ставили перед собою такі завдання: поволі, але совісно ознайомитися з історією України, з українською літературою від найдавніших часів; домагатися фізичного вдосконалення так званими «прогульками» (туристичними походами), військовими вправами; прикрашати класи портретами українських письменників, світлинами зі всієї України й малюнками українських і чужих митців тощо.

Ще в 1911 році за ініціативою українського громадського діяча і письменниці Христини Алчевської в Рогатинській гімназії розпочав навчання перший син козацьких земель Семен Плевако; наступного року сюди приїхало ще три юнаки з Наддніпрянщини: Іван Гаврилко (брат скульптора Михайла Гаврилка), Дем'ян Денисенко та Грицько Цимбал. Повна відсутність українських середніх шкіл у межах царської Росії змушувала свідомих українців посилати своїх дітей для навчання рідною мовою в далеку Галичину.

Рогатинська «Молода Січ» ревно дотримувалася козацьких звичаїв: свою старшину обирали самі учні терміном на два місяці; щоб запам'ятати

1 2 3 4 5 6 7