Любительского театрального искусства Ровенщине как социокультурный феномен

АМАТОРСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО РІВНЕНЩИНИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН


Історичний досвід завжди є важливим засобом для пошуку форм ді­яльності, адекватних новим суспільно-політичним реаліям, принаймні він дає добрі підстави для уникнення минулих помилок тим, хто його вико­ристовує.

Кожна історична епоха має у своєму арсеналі чимало засобів організації вільного часу населення, формування відповідних ціннісних орієнтацій, духовної культури членів суспільства, що відповідає системі культурних координат доби. І знання та подальше творче використання того досвіду, адаптованого до нових суспільно-культурних реалій, може суттєво вплинути на стан духовного клімату сучасного суспільства, допомогти населенню у розв'язанні багатьох соціально-культурних проблем.

Актуальність цієї проблеми не викликає сумніву, адже майже 20-літній досвід організації культурної практики вже в незалежній державі засвідчує значне погіршення не лише освітнього рівня сучасної молодої людини, послаблення її мотивацїї до навчання, професійної діяльності та інших подібних аспектів соціалізації, а й погіршення загального стану духовності цього суспільства, частий вихід за межі усталених моральних норм, що поступово зводить нанівець високу духовну культуру, притаманну українцям у минулому.

Не зупиняючись на ретроспективному аналізі культурно-мистецького поступу Української РСР загалом упродовж її складного історичного періоду, акцентуємо увагу лише на достатньо апробованих формах реалі­зації аматорської культурно-мистецької ініціативи широкого загалу в умовах вільного часу на регіональному рівні, оскільки саме останній дає змогу докладніше розглянути позитивні та негативні аспекти організації подібних видів діяльності і спрогнозувати можливі форми діяльності вже в нових суспільно-політичних умовах. Адже вільний час і надалі матиме тенденцію до збільшення, а духовні потреби населення, у міру зростання його матеріального чинника, також поступово зростатимуть.

Детально не аналізуючи фахові наукові розвідки з окресленої проблема­тики, що підготовлені останнім часом відомими науковцями1 чи педагогами, низки науково-практичних конференцій, проведених у багатьох ВНЗ, які лише підтверджують актуальність теми, акцентуємо увагу на окремих аспектах організації подібної роботи у попередній суспільно-політичній формації і спробуємо, спираючись на місцеві архівні матеріали, періодичну пресу й розвідки рівненських краєзнавців, відібрати все те позитивне, що могло б і сьогодні з певною мірою адаптації до сучасних умов, функціонувати в українській спільноті та її культурному просторі. Увагу зосередимо на другій половині 50-х— початку 70-х років XX століття, періоді, майже тотожному теперішньому щодо суспільних колізій, соціального неспокою, політичної нестабільності тощо.

У той надзвичайно складний період саме аматорське мистецтво та куль­турно-освітня діяльність змогли значною мірою розв'язати низку важливих соціально-психологічних проблем у радянському суспільстві і допомогти республіці у духовному її становленні.

Вбачаючи в театрі важливий чинник формування національної свідомості, підвищення художньої культури, по завершенні Великої Вітчизняної війни за рішенням радянського уряду (1945 р

) збільшується кількість театральних колективів різних типів, а на республіканському рівні ухвалюється Постанова ЦК ВКП (б) (12. 10. 1946 р. ) щодо театрів та їх репертуарної політики. Через деякий час, у липні 1949 р. , ЦК ВКП(б) проводить спеціальну нараду з питань репертуару колективів художньої самодіяльності. Це питання особ­ливо актуалізується на західноукраїнських теренах, які так і не вдалося під­порядкувати повною мірою радянській політичній доктрині. Відповідно, як свідчать місцеві архіви, факт втручання до творчого процесу митців особливо інтенсивно відбувається, починаючи з 1946 року. Адже репертуар залишається чи не провідним чинником визначення ідейності п'єси чи, принаймні, «благонадійності» її автора, а отже впливу на широкий глядацький загал.

1 2 3 4 5 6 7 8