Любительского театрального искусства Ровенщине как социокультурный феномен

робити самій залишається актуальним і в новому тисячолітті, а суспільно-політичні негаразди, об'єктивно зростаючий культурний рівень, і водночас поглиблена самотність особи у цьому світі, викликана загальновідомими чинниками, лише загострюють ситуацію творчої самореалізації особистості. Відносне ж зниження сьогодні зацікавленості традиційними вокально-хоровими чи драматичними формами мистецької культури (хоча на Рівненщині достатньо прикладів успішної творчої діяльності і в цій ділянці) та перенесення уваги на розмаїття декоративно-ужиткових виявів творчої ініціативи (а сьогодні лише ці жанри народної культури загалом в Україні демонструють сталу тенденцію до зростання) й інші подібні форми, засвідчує лише дві речі: бажання людини й надалі мистецьки урізноманітнювати свій побут, творчо самореалізуючись у сфері вільного часу, та бути незалежною від будь-якого впливу — керівника, методиста тощо. Тим більше, що останні, як правило, у фаховому аспекті стоять значно нижче від самого аматора і допомогти такому митцю професійно чи організаційно, що виявляється переважно у забезпеченні матеріально-технічними ресурсами, не можуть. Тому проблема розробки професіограми працівника культури, його якісної фахової освіти чи перепідготовки, як і формування нових типів закладів культурно-дозвіллєвого спрямування, оцінка якості роботи працівника культури, змін у формах звітності, критеріях оцінки роботи закладу культури, бізнес-програм стосовно концентрації коштів регіону для розв'язання подібних проблем, паспортизації клубних формувань тощо і на цій підставі формування реального державного замовлення, як відповідного кадрового складу для навчання у ВНЗ, так і щодо подальшого фінансування галузі, постає в умовах сьогодення, як ніколи, актуальною, адже сфера вільного часу й надалі могла б залишитися потрібною не лише державі, а й її громадянам. Та й запровадження ВАК України до класифікатора наукових напрямів нової спеціальності 26. 00. 06 — «Прикладна культурологія, культурні практики» — тому яскраве підтвердження.

Мірою того як екзотичні пропозиції в царині дозвілля ставатимуть доступними дедалі більшій кількості населення, сьогодні зростає попит на ексклюзивні види задоволення культурних потреб, що поступово має зумовити реформування рекреаційної системи, перетворення її на справжню сферу творчості.

Розв'язання цієї широкої проблеми дасть змогу державі змінити своє ставлення до майже аморфної культурно-дозвіллєвої мережі, яку вона й надалі продовжує утримувати

Щорічні звіти аналітиків профільного Міністерства про засвідчують це постійно28. Про це йдеться й у щорічних доповідях Президентові України, Кабінетові Міністрів України та Верховній Раді України, підготовлених відповідними науково-дослідними структурами29. Останнє дасть можливість докорінно переглянути і принципи підходу до керівництва галуззю «Культура», адже фінансові питання щодо оплати праці клубним і бібліотечним працівникам державою фактично вирішені.

Це, своєю чергою, зробить мобільнішою до задоволення духовних потреб населення й мережу закладів культури, створить там відповідне конкурентне середовище серед фахівців і таким чином стимулюватиме їх на подальший пошук спеціальної освіти та практичного самовдосконалення. Подібний підхід стимулюватиме й удосконалення системи спеціальної мистецької освіти, роблячи її дедалі прагматичнішою. Він також прискорить розробку відповідних критеріїв щодо оплати праці працівникам сфери дозвілля, активно використовуючи й критерії якості та кількості наданих послуг і, врешті-решт, призведе до раціонального використання фінансових ресурсів. А держава дістане у відповідь духовно і фізично здорове та толерантно налаштоване до її ініціатив населення. Це, своєю чергою, допоможе уточнити функції управлінь культури та туризму, які мало що можуть зробити для існування туристичної сфери, оскільки не співпрацюють ні з комунальними структурами, ні з туристичними фірмами. Та й зелений туризм, що є ознакою

1 2 3 4 5 6 7 8