Человек в экономике
Проте приходить розуміння необхідності відновлення та послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина навчається відновлювати навколишнє середовище, яке вона зіпсувала чи майже знищила своєю господарською діяльністю, бережливо ставитися до природи, насамперед – до природних ресурсів. Екологія все більше впливає на розвиток виробництва, економіки в цілому.
Соціальне середовище людської діяльності визначається сукупністю соціальних (суспільних) відносин (стосунків) людей. Серед них виділяють економічні, а також політичні, культурні, духовні, соціальні, ідеологічні, правові, екологічні, науково-технічні та інші. Господарську (економічну) діяльність людей визначають економічні відносини.
Економічні відносини – стосунки між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.
Економічні відносини утворюють систему, цілісність якої визначається їх загальною економічною природою і діалектичними взаємозв’язками.
Економічні стосунки людей пронизують усі сфери економіки – як виробництво, так і розподіл, обмін та споживання, утворюючи основу для розвитку інших суспільних відносин людей. Економічні відносини визначають своєрідні «правила гри» господарської діяльності.
У системі економічних відносин насамперед виділяють соціально-економічні та організаційно-економічні відносини.
Соціально-економічні відносини – стосунки між людьми з приводу власності на ресурси (фактори) виробництва і життєві блага
Отже, соціально-економічні стосунки – це відносини власності.
Власність – відносини між людьми, що відображають певну форму привласнення життєвих благ, і особливо – форму привласнення засобів виробництва (тобто володіння, розпорядження та користування ними).
Об’єктами власності стають засоби виробництва і життєві блага, а її суб’єктами, тобто власниками, – окремі особи, групи людей, підприємства, установи, держава.
Власність – категорія історична. Однак людство знає тільки два типи власності – власність особисту і власність колективну. Водночас, згадані типи власності втілюються в різноманітних формах.
Форма власності – критерій, що характеризує власність за ознакою суб’єкта власності, тобто визначає, кому належать різноманітні об’єкти власності.
Критеріїв форм власності є кілька.
За критерієм привласнення (хто привласнює) виділяють індивідуальну, колективну і державну форми власності.
За критерієм права власності (права на володіння, розпорядження і використання) розрізняють приватну, спільну і державну власність.
Історично першою була общинна власність (насамперед – на землю), але під впливом прогресу продуктивних сил і суспільного поділу праці (спеціалізації виробництва) з’явилась приватна власність (власність окремої особи чи сім’ї). З розвитком економіки, особливо ринкової, відбувалася еволюція приватної власності, яка з часом модифікувалася у більш гнучку і пристосовану до ринку форму – корпоративну власність (акціонерну власність), а також у партнерську власність (власність партнерів, які утворюють спілку). Згодом утворилися також державна (власність держави у цілому) та муніципальна власність (власність органів місцевої державної влади), а також інтегрована власність (тип власності, у якому поєднуються різні її форми; наприклад, приватна і державна тощо).
Виходячи з цього, можна виділити сукупність форм власності у сучасній економіці:
загальнонародна власність, яка має загальну і однакову доступність для усіх членів суспільства (насамперед – власність на природні ресурси);
державна власність, яка охоплює ресурси надр, підприємства і установи, які підпорядковані