Марк Лукич Кропивницкий
Важливим етапом у творчому життіКропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. уГаличині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», віндоклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його дореалізму й народності. У цьому він спирався значною мірою на здобутки російськоїреалістичної драми.
Після скасування (1881) заборони українського театру(хоча ще залишились численні обмеження й застереження) почали виникати українськітрупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького,який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882 р. він організовуєсвою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, деКропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історіїукраїнського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творчеобличчя, М. Заньковецька, М. Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті,Г. Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Виставляючи твориІ. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митціутверджували принципи народності й реалізму, у вузьких рамках дозволеного цензуроюстворювали високі зразки сценічного мистецтва.
Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882 р. , включала п'єси «Дай серцю волю,заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук» та «Невольник». Вітаючи появу цьоговидання як свідчення й одночасно один з факторів розвитку українського театру, І. Франко висловил і цілий ряд претензій до автора («Зоря», 1883, № 13) за йогоманеру ускладнювати композицію твору «зайвими» сценами й персонажами
Літературна творчість Кропивницькоговідбиває його невпинний пошук, постійні експерименти у жанрово-стильовій сфері. Кожен з його творів має кілька варіантів, між якими часовий розрив нерідкорозтягується на роки, через що й відмінності між ними досить істотні.
Уперше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів—«Помирились» (1869), «За сиротою і бог з калитою, або ж несподіване сватання»(1871), «Актор Синиця» (1871)— переробка водевілю Д. Ленського «Лев ГуричСиничкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожномулихо—іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885)—за оповіданням О. Стороженка. Цимводевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція—1898), «Доки сонце зійде, росаочі виїсть» (1882), «Глитай, або ж Павук» (1882), притаманні жанрова визначеність,традиційність