Механизм правового регулирования

на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання — дозвіл чи заборона. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання.

Перша формула: дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі. Це — загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загально-дозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлю­ються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх кількість неве­лика, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не за­боронено. Це означає, що суб’єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли в перелік заборонених. Цей тип правового регулюван­ня сприяє або принаймні не заважає прояву ініціативи, активності.

Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборо­нено все, крім того, що прямо дозволено законом. Цей тип назива­ється звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це озна­чає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, що прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із за­гальної заборони

Якщо за першою формулою перед особою є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою — правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення дер­жавного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.

4. Стадії правового регулювання

Правове регулювання — це процес, що триває в часі, який є до­сить складним і довготривалим.

Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.

Першим з них є правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюєть­ся загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин.

Перший етап правового регулювання тісно пов’язаний із право- творчістю — діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і за­кінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень. В сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою право- творчість — це процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваже­ними суб’єктами в межах відповідних процедур. Нормативні рішен­ня мають носити істинно правовий характер, прийматись з урахуван­ням усього спектра умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.

Другим етапом виступає конкретизація прав і обов’язків у випад­ках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юри­дичний факт), у результаті якої суб’єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов’язані суб’єктивні права й юридичні обо­в’язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достат­ньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб’єкти наділя­ються правами та обов’язками. Такі правозастосовчі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.

Третій етап правового регулювання є кінцевою стадією процесу правового регулювання, який завершується фактичною реалізацією, впровадженням у життя прав і обов’язків суб’єктами правових відно­син у формі використання, дотримання і виконання. Реалізація пра­ва є результатом правового регулювання і постає як завершальний підсумок специфічного правового впливу, що здійснюється як

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные