Механизм взаимодействия источников европейского права

Механізм взаємодії джерел європейського права

Ідея об’єднання європейських держав виникла давно. Ще з ХІ ст. почали з’являтися уявлення про Європу як про щось єдине. І аж до ХХІ ст. можна спостерігати відповідні намагання реалізувати цю ідею у тій чи іншій формі.

І лише початок ХХІ ст. став для Європи етапом втілення ідеї європейської єдності у суспільну практику. Цей етап можна назвати періодом формування нової інфраструктури європейського континенту під впливом глобалізаційних процесів. Глобалізація, і, зокрема, регіоналізація пов’язані із структуруванням європейського простору, зі зростанням взаємодії держав та поглибленням їх взаємозалежності. Якісно вищим рівнем європейської регіоналізації можна вважати інтеграцію.

Найбільш досконалими формами європейської правової інтеграції на сучасному етапі є правові системи Ради Європи та Європейського Союзу. Відповідний рівень досконалості інтеграційних процесів досягається значною мірою завдяки ефективному механізму взаємодії джерел європейського права.

Визначаючи такий механізм, необхідно, насамперед, звернутися до мовного змісту слова "механізм". В українській мові цей термін трактується по-різному: 1) як пристрій, що передає або перетворює рух; 2) як внутрішня будова, система чого-небудь; устрій; 3) як сукупність станів і процесів, з яких складається певне явище.

У правознавстві цей термін використовується досить часто під різними кутами зору: як "механізм правового впливу", "механізм правового регулювання", "механізм правотворчості", "юридичний механізм управління" тощо

Загальним є те, що термін "механізм" розуміється як спосіб функціонування системи засобів впливу.

Водночас термін "взаємодія" тлумачиться як "співдія, співдіяння; взаємний зв’язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь".

Якщо виходити із сутності процесів, що відбуваються в межах європейського правового простору в цілому, то механізм взаємодії джерел європейського права можна визначити як систему правових засобів (зокрема, процедур), що забезпечують узгоджене, гармонійне функціонування міждержавного та національного права у межах єдиного правового простору.  

При формуванні механізму взаємодії джерел європейського права необхідно врахувати те, що у європейському правовому просторі водночас функціонують джерела універсального та регіонального міжнародного права, а також джерела національного права, що належать до трьох різних типів правових систем.

Так, джерелами міжнародного права визнаються міжнародні договори, правові звичаї, загальні принципи міжнародного права, судові рішення, правова доктрина (ст. 38 Статуту Міжнародного суду). Поряд з цим, у юридичній літературі обговорюється питання про визнання джерелами міжнародного права низки інституційних актів міждержавних організацій, що мають загальнообов’язковий характер.

У правових системах романо-германського типу система джерел права складається із джерел первинних та вторинних. До первинних джерел права відносяться нормативно-правові акти, для яких характерною є ієрархія: конституція, закони, підзаконні акти; міжнародний договір та принципи міжнародного права; правовий звичай. До вторинних – судовий прецедент та правова доктрина. Особливе місце серед законів посідають кодекси.  

Що ж стосується правових систем англо-американського типу, то провідну роль серед джерел права відіграє судовий нормативно-правовий прецедент. У системі джерел права важливе місце також посідають міжнародні договори, закони, правові звичаї. Але незважаючи на таку загальну структуру, властиву для всіх правових систем даного типу, у США найвище місце в ієрархії джерел права посідає Конституція. Підзаконні акти у системах даного типу відіграють

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные