Механизм взаимодействия источников европейского права

взаємодії. Основні питання щодо співвідношення національного та міжнародного права, як правило, фіксуються у конституціях чи конституційних законах. Важливими засобами правового механізму взаємодії виступають і рішення Європейського Суду з прав людини.

По-четверте, колізійно-правовий механізм Ради Європи та держав-учасниць повинен враховувати потенційні колізії та можливість їх розв’язання шляхом застосування принципу пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права.

Що ж стосується механізму взаємодії джерел права Європейського Союзу та його держав-учасниць, то він базується насамперед на закріплених в установчих договорах принципах, доповнених та інтерпретованих актами вторинного права і практикою Суду ЄС. На відміну від загальних принципів права Євросоюзу принципи, що регулюють взаємодію європейського і національного права, є насамперед результатом правотворчості Суду ЄС і фактично виражають взаємовідносини між правом Співтовариств і правом держав-учасниць. До них належать: 1) принцип верховенства права Співтовариств щодо права держав-учасниць (у разі колізії переважаючу силу має норма ЄС); 2) принцип прямої дії права Співтовариств, який стосується установчих договорів; механізми взаємодії в межах другої і третьої "опор" не передбачають прямої дії, винятки становлять лише положення комунітарного права і прецеденти Суду Євросоюзу; 3) принцип інкорпорації норм права Співтовариств у національні правові системи. Саме це надає юридичної сили актам Співтовариств на території держав-учасниць і робить обов’язковим їх застосування національними судами. Як зазначено в Декларації про застосування правових актів Співтовариства (яка є додатком до Маастрихтського договору), суттєвою умовою правильного функціонування Співтовариства є вжиття державами-учасницями заходів щодо забезпечення застосування законодавства Співтовариств з тією ж ефективністю та суворістю, з якою застосовуються їх національні закони; 4) принцип юрисдикційної захищеності права співтовариств, який здійснюється Судом Євросоюзу та судом першої інстанції, а також відповідними установами держав-учасниць. Реалізація цього принципу підтверджує, що неухильне виконання приписів європейського права є спільною метою інститутів Співтовариств і Європейського Союзу та держав-учасниць.

На відміну від Ради Європи, наступним у правовому механізмі взаємодії права Євросоюзу та національного права є визначення сфер правового регулювання

Сфери самостійного регулювання звужуються. Вступ до Співтовариства означає для відповідної держави прийняття на себе зобов’язання бути більш відкритою для спільного регулювання певних сфер і виконання спільних завдань, які не можуть бути ефективно виконані у національних рамках. Таке зобов’язання передбачає, що все, що знаходиться поза спільною сферою регулювання, є сферою національного регулювання. Таким чином, межі правотворчості суб’єктів ЄС визначаються метою та завданнями Євросоюзу як інтеграційного об’єднання. Переліку питань, які входять до сфери спільного регулювання, немає. Органам Євросоюзу було надано відповідні повноваження щодо врегулювання лише певних завдань, щоправда ці завдання Співтовариств охоплюють нетрадиційно широку сферу регулювання. Вступ держави до Європейського Союзу означає розширення національної сфери впливу для права ЄС.

Наявність сфери комунітарного права визначає межі правотворчості в Євросоюзі. Вона здійснюється як під безпосереднім впливом самих держав (у Раді), так і опосередкованим (у Комісії ЄС і Європарламенті). Чим більше той чи інший правовий акт зачіпає внутрішньодержавні сфери, тим більш відкритим є вплив держав. Іншими словами, діє принцип міждержавного співробітництва, який є основою системи стримувань і противаг.

На відміну від правового механізму Ради Європи, у правовому механізмі Євросоюзу перевагу надано не правовим стандартам, а безпосередньо заходам та способам правової інтеграції, за допомогою яких формуються єдині

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные