Международный арбитраж

План

Вид арбітражу.  

Категорії спорів, що передаються на розгляд до арбітражу.  

Місце арбітражного розгляду.  

Кількість арбітрів, їх національність і кваліфікаційні вимоги.  

Право, що застосовують до суті спору.  

Мова арбітражного провадження.  

Право, що застосовується до арбітражної угоди.  

Правила процедури.  

Повноваження арбітрів вирішувати спори за праведливістю або як дружні посередники 

Інші питання.  

Порядок розподілу арбітражних витрат.  


Вид арбітражу

Як відомо, виділяють два основних види арбітражу: інституційний і випадковий арбітраж (арбітраж ad hoc). До цих двох видів можна додати й ще один особливий механізм, так званий, адміністрований арбітраж, який дозволяє сторонам користуватися підтримкою інституційного арбітражу, зберігаючи при цьому повний контроль над ходом арбітражного процесу

По суті цей останній різновид являє собою не що інше, як арбітраж ad hoc, що користується певною підтримкою будь-якого інституційного арбітражу, наприклад Лондонського Міжнародного арбітражного суду, щодо призначення арбітрів і в інших адміністративних питаннях.

Зазначені види арбітражу мають чіткі розбіжності, що можуть бути перевагами чи недоліками в контексті конкретної справи. Ідеальне всебічно виважене рішення з приводу

обрання інституційного чи разового арбітражу можливо прийняти тільки на стадії, коли спір вже виник. Однак, оскільки, як свідчить практика, після виникнення спору сторони вже не в змозі про що-небудь домовитися, тому усі позитивні і негативні риси обох видів арбітражу повинні бути враховані заздалегідь при укладенні арбітражної угоди. До переваг інституційного арбітражу можна віднести:

1) наявність регламенту, перевіреного практикою, і адміністративного апарату, який забезпечує ефективне і послідовне просування справи стадіями арбітражного процесу;

2) авторитет і престиж арбітражу, які відіграють особливо велику роль під час визнання та виконання арбітражних рішень на території інших країн. До списків арбітрів інституційних арбітражів, як правило, входять провідні спеціалісти в галузі як арбітражу, так і торгового права. Крім того, хоча питання про формування однакової арбітражної практики чи арбітражних прецедентів є спірним, в межах інституційних арбітражів існує певна послідовність і накопичення досвіду. Адміністративні органи здійснюють аналіз практики розгляду справ та її узагальнення, виробляють рекомендації і т. д. ;

3) врахування у регламенті і діяльності національного законодавства місця перебування інституційного арбітражу, що знижує ймовірність скасування арбітражного рішення в цій країні. Незважаючи на те, що деякі арбітражі мають у своїй назві вказівку на міжнародний характер, як правило, сам арбітражний суд має національний характер (це підтверджується також і тим фактом, що багато інституційних арбітражів не передбачають окремих регламентів для розгляду міжнародних спорів; внутрішні та міжнародні спори розглядаються на підставі тих самих правил з деякими спеціальними виключеннями). До виключно міжнародних за характером утворення можна віднести лише Арбітраж ВОІВ, регламент якого був прийнятий в 1996, а тому достатня практика діяльності якого ще відсутня.

Арбітраж ad hoc відрізняється наступними позитивними рисами, які або взагалі відсутні, або в меншому ступені представлені в інституційному арбітражі:

1) оптимальна пристосованість для розгляду конкретного спору;

1 2 3 4 5 6

Похожие работы