Место и роль вирусов в биосфере

Поступово вимальовується фактична суть вірусів як одного з провідних механізмів, які забезпечують рух інформаційних потоків у біосфері. А в одному із своїх крайніх виявів — як інфекційне, патологічне начало — віруси є складовою іншого ключового процесу у біосфері — контролю чисельності популяцій. Саме їхня здатність викликати епідемії скрізь і завжди підкреслюється. Однак на те, що це один із контрольних механізмів біосфери, який забезпечує поряд з іншими контрольними механізмами її стабільність, здебільшого чомусь не зважають.

Не береться до уваги також інша функція вірусів як складової частини живого світу — підтримання «життєвого тонусу» еволюції. Ця функція виявляється у тому, що особини, популяції, види, які з огляду на ті чи інші причини почали втрачати резерви життєздатності (тобто певну її надлишковість), хворіють і гинуть. Саме завдяки вірусам за тривалих стабільних умов, які часто існували на Землі в минулому, живе (загалом) не виродилося внаслідок мутаційного «з'їдання» резервів функцій. І за різкої зміни зовнішніх умов воно може витримати навіть їхні крайні значення.

Таким чином, віруси забезпечують збереження надлишковості функцій, які без них у тривало стабільних умовах прибрав би відбір дарвінівської еволюції з огляду на їх очевидну надмірність.

Таку роль виконували віруси протягом усього часу існування життя на Землі. Вони були основною складовою інформаційних потоків у біосфері, визначаючи її єдність та еволюцію, одним з контрольних механізмів чисельності популяцій, механізмом збереження функціональної надлишковості навіть протягом глобального чи локально тривалого (за еволюційними мірками) періоду стабільних умов існування на Землі.

І якщо підсумувати це все, то роль вірусів — строго еволюційна (рис. 1)

Але її специфіка полягає в тому, що віруси є суто внутрішнім механізмом, який забезпечує стабільність й еволюцію біосфери. На відміну від інших її складових, віруси прямо не взаємодіють із неживою матерією.

Рис. 1. Місце і роль вірусів у біосфері

З останньої чверті ХІХ століття на планеті Земля стрибкоподібно результувалися зміни, які, хоч і накопичувалися дуже повільно протягом тривалого часу, але приблизно півтораста років тому почали стрімко розвиватися. Відбулися зрушення, суть яких полягає у тому, що, пройшовши миттєво (за еволюційними мірками) підготовчу стадію, з'явилася нова, альтернативна біосфері, незалежна і самодостатня система — ноосфера. Її поява стала результатом того, що людство розірвало контрольні меха- нізми з боку біосфери. Існування будь-якої системи можливе лише за наявності механізмів, котрі, з одного боку, підтримують саме існування, а з другого — забезпечують внутрішню стійкість, тобто самоконтроль за власними процесами, який не допускає їхнього виходу за певні рамки, що могло б призвести до руйнування самої системи.

Принцип існування системи ґрунтується на здатності живого до мультиплікації та мінливості — спадкової (у поколіннях) і фенотипічної (у рамках уже існуючих індивідуумів). Внутрішня ж стійкість базується на системі контролю за складовими біосфери: видами, популяціями, угрупованнями. В основі біосфери як системи лежить різноманітність її складових. Ця різноманітність надає стійкості системі, забезпечуючи виживання певній її частині за будь-яких локальних, всепланетарних і навіть почасти космічних процесів (спалахи на Сонці, космічні зливи елементарних частинок надвисокої енергії та ін. ). Але для збереження різноманітності не можна дозволити одному

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные