Место парламента в системе государственного органа зарубежных стран
Парламенти змішаного типу — існують в країнах із змішаною формою правління, де в основу організації державної влади покладено елементи як моделі “гнучкого”, так і моделі “жорсткого” поділу влади (Україна).
Представницькі установи соціалістичного типу існують у соціалістичних країнах і відіграють роль “маріонеткової” установи при органах виконавчої влади, забезпечуючи видимість демократичного характеру процесів організації і здійснення державної влади (КНР).
Консультативні ради — існують у монархічних державах абсолютистського типу і є дорадчими органами при главі держави, які можуть бути ним розпущені в будь-який час (саудівська Аравія).
За характером функцій, здійснюваних парламентами, а також їхніх взаємовідносин з органами виконавчої влади виділяють парламенти:
- активні — відіграють значну роль як у прийнятті законів, так і у формуванні уряду та контролі за його діяльністю (Конгрес США, Верховна рада України);
- реактивні — на їх діяльність значний вплив мають уряди, хоча парламент зберігає значні повноваження у сфері контролю за виконавчою владою (парламенти Великої Британії, Канади, Австралії);
- маргінальні — фактично повністю контролюються виконавчою владою, через що їхній внесок у формування політики держави досить незначний (Національні збори Йорданії, палата представників Марокко);
- мінімальні — органи, які виконують декоративну функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існуючому режиму (парламенти соціалістичного типу).
Зрозуміло, що органи, віднесені до третьої та четвертої груп, лише умовно можуть називатися парламентами, оскільки порядок їх формування, характер компетенції та організаційні принципи і форми діяльності не мають нічого спільного із парламентаризмом.
За структурою парламенти поділяють на однопалатні (монокамерні) та двопалатні (бікамерні). переважна більшість парламентів великих і середніх за розміром демократичних країн мають бікамерну структуру (наприклад, Велика Британія, США, Іспанія, Італія, Німеччина, Франція, Польща)
Проблема структури парламенту неоднозначно оцінюється в юридичній науці. чимало вчених схиляються до думки про доцільність бікамерної структури парламенту (звичайно, якщо мова не йде про парламенти невеликих за чисельністю населення країн). На користь цієї позиції висловлюються такі аргументи:
- бікамерні парламенти відповідають європейській демократичній традиції, згідно з якою необхідність подвійного представництва пов’язується з соціальною чи географічною різноманітністю;
- наявність двох палат є важливою гарантією гласності, публічності законодавчої влади, врахування позиції меншості (опозиції) в парламенті;
- бікамерна структура сприяє підвищенню якості законодавчої діяльності, здійсненню ефективного парламентського контролю та втіленню державної політики на національному та регіональному рівнях.
Що ж до недоліків бікамерної структури парламентів, то до них відносять фактори ускладнення та уповільнення перебігу законодавчого процесу.
Бікамерні парламенти, у свою чергу, поділяють на егалітарні та нерівноправні. егалітарними є парламенти, обидві палати яких мають однакові повноваження в законодавчій сфері, а уряд підзвітний кожній з них у рівному обсязі (Бельгія, італія). Більш поширеними є нерівноправні парламенти, палати яких не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування