Методология и методика исторических иследований
Фрагменти багатьох дисертацій, присвячені методологічним засадам дослідження, рясніють словосполученнями, значення яких інколи важко поєднати, а то і зрозуміти. Здебільшого пошуковці сором'язливо обмовляються про принципи "історизму, об'єктивності, структурно-хронологічного, конкретно-історичного" підходів, причому формулюються вони вже після написання тексту дисертації. Мало хто з нинішніх молодих дослідників чітко усвідомлює, в якій методологічній ніші він працює. Більшість дисертантів як ключові поняття наводять чимало таких, що несуть спотворене змістове навантаження і не відображають досліджуваних явищ і подій у всій їх багатоманітності й складності. Інколи має місце підміна понять, викликана їх невірним розумінням або неправильною інтерпретацією. Слід констатувати ще одну рису, притаманну багатьом дисертаційним працям: у них еклектично поєднуються застарілі поняття й модні неологізми. Здебільшого пріоритет віддається фактам, а їх концептуальне осмислення відходить на другий план.
Вказані риси характеризують і решту жанрів наукової продукції. Коріння вказаних явищ сягає в систему освіти. Сьогодні учні середньої школи позбавлені можливості знайомитися з основами хоча б кількох гуманітарних наук (соціології, політекономії, політології тощо). В радянські часи дану функцію виконувало "суспільствознавство". Можливо, комусь здається, що його викладання приносило більше шкоди, аніж користі, але вдумливий і мислячий вчитель міг забезпечити учням певний мінімум знань про механізми функціонування людського суспільства і держави, дати запас понять і категорій, якими вони мали користуватися на майбутніх освітніх щаблях. "Виплеснувши з водою дитину", ми не змогли нічого запропонувати середній школі
Своїми особливостями відзначається ситуація у вузах. Лише одиниці з них займаються цілеспрямованою підготовкою майбутніх дослідників. Більшість колишніх студентів приходить у науку без спеціальної, вузькофахової підготовки. Та й звідки їй взятися, якщо на більшості історичних факультетів хіба що такі предмети, як археологія та допоміжні історичні дисципліни, знайомлять студентів з найпростішими дослідницькими операціями? Епізодичні походи в музеї, архівосховища, відділи стародруків у бібліотеках здебільшого мають екскурсійно-ознайомлювальний характер.
Діяльність студентських наукових товариств як колись, так і тепер дуже часто орієнтується на кінцевий результат — студентські наукові конференції, де оприлюднюється незріла компілятивна продукція реферативного характеру. Відверто слід визнати, що справжньою школою наукової майстерності СНТ не стали, хоча слід віддати належне тим поодиноким викладачам, спілкування з якими стає для студентів першим щаблем на шляху формування особистості науковця.
У переважній більшості випускники вузів недостатньо знають іноземні мови, не володіють елементарним інструментарієм історичного пошуку, накопичення, систематизації та обробки фактологічного матеріалу, його теоретичного осмислення й узагальнення, не мають достатнього рівня ерудиції. Навіть те, з чим студент працював щодня протягом перебування у вузі, - книга — як історичне джерело сприймається ним надто примітивно. Годі вже й казати про інші види історичних джерел, робота з якими вимагає спеціальних навичок і вмінь. От і доводиться надолужувати прогаяне вже в аспірантурі, в ході підготовки дисертаційного дослідження.
Після набуття Україною незалежності стали більш доступними архівні джерела, зник тиск з боку партійно-ідеологічної цензури. Це викликало тематичний сплеск, постановку нових проблем та спроб їх незавантаженого вирішення. Разом з тим, з'явився крен у бік націоцентристських побудов, які можна сприймати як хворобу зростання і природну реакцію на десятиріччя дискримінації національної тематики. Період "первісного нагромадження" емпіричних знань у вітчизняній