Методы научных исследований

методи і прийоми дослідження.

1. Методи емпіричного дослідження. До них відносять спосте­реження, експеримент, порівняння, опис, вимірювання.

Спостереження — це цілеспрямоване вивчення предметів, що переважно спирається на дані органів чуттів (відчуття, сприйняття, уявлення). Під час спостереження отримуються знання не лише про зовнішні сторони об'єкту пізнання, але й про його суттєві власти­вості. Спостереження може бути безпосереднім та опосередкованим. Останнє здійснюється за допомогою різних приладів і технічних за­собів, а з розвитком науки стає все більш складним.

Експеримент — це цілеспрямоване і активне втручання у хід про­цесу, що вивчається, відповідні зміни об'єкта чи його відтворення у спеціально створених і контрольованих умовах. Основними стадіями здійснення експерименту є: планування і будова; контроль; інтерпре­тація результатів. Експеримент має дві взаємопов'язані функції: до­слідну перевірку гіпотез і теорій, а також формування нових наукових концепцій. У залежності від цих функцій виділяють експерименти: дослідницький (пошуковий), перевірочний (контрольний), відтво­рюючий, ізольований тощо, а у залежності від характеру об'єктів — фізичні, хімічні, біологічні, соціальні і т. ін. Отже, експеримент — це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, який не лише вклю­чає спостереження й вимірювання, а й здійснює перестановку, зміну об'єкта дослідження тощо. У цьому методі можна виявити вплив од­ного чинника на інший. Емпіричні методи пізнання відіграють вели­ку роль у науковому дослідженні. Вони не лише є основою для закрі­плення теоретичних передумов, а й часто становлять предмет нового відкриття, нового наукового дослідження.

Порівняння — це пізнавальна операція, що лежить в основі умо­виводів щодо схожості чи відмінності об'єктів (або ступенів розви­тку одного й того ж об'єкта)

За допомогою порівняння виявляють якісні й кількісні характеристики предметів. Найпростішим і важли­вим типом відносин, що виявляються у ході порівняння, є відносини тотожності й відмінності. При цьому порівняння має смисл лише у сукупності «однорідних» предметів, що утворюють клас. Воно є основою такого логічного прийому як аналогія і є вихідним пунктом порівняльно-історичного методу. Останній є таким, за допомогою якого шляхом порівняння виявляється загальне і особливе в історич­них та інших явищах, досягається пізнання різних ступенів розвитку одного і того ж явища чи різних існуючих явищ. Цей метод дозволяє виявити і співставити рівні у розвитку явища, що вивчається, ті змі­ни, що відбулися, визначити тенденції розвитку.

Опис — пізнавальна операція, що полягає у фіксуванні результа­тів досліду (спостереження чи експерименту) за допомогою певних систем позначень, що прийняті у науці.

Вимірювання — це сукупність дій, що виконуються за допомогою засобів вимірювання з метою знаходження числового значення ви­мірюваної величини у прийнятих одиницях виміру.

2. Методи теоретичного пізнання. До них відносять форма­лізацію, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод і схо­дження від абстрактного до конкретного.

Формалізація — це відображення знання у знаково-символічному вигляді (формалізованій мові). Остання створюється для точного виразу думок з метою виключення можливості неоднозначного їх розуміння. За умов формалізації роздуми щодо об'єктів переносять­ся у площину оперування зі знаками (формулами). Формалізація будується на відмінностях природних і штучних мов. Адже природні мови як засіб спілкування характеризуються багатозначністю, ба­гатогранністю, гнучкістю, неточністю, образністю тощо, а форма­лізовані (штучні) мови призначені для більш точного і чіткого ви­раження значення. Мова формул штучної мови стає інструментом пізнання.

1 2 3 4 5 6

Похожие работы