Мифология в произведениях Леси Украинский

МІФОЛОГІЯ У ТВОРАХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Міфологічні уявлення українського народу відрізняються сильною їх вкоріненістю у народній свідомості, що знаходить прояв у збереженні в ній основних індоєвропейських та слов’янських персонажів та міфологем з наданням їм специфічних українських рис впритул до 20-го століття. Однією з суттєвих ознак української міфології є широка розвиненість так званої “низької міфології”, яка з часів впровадження християнства виступала традиційно опозиційним щодо нього рівнем народного світогляду, не дивлячись на те, що він під впливом цієї релігії зазнав певних змін та трансформацій.

Звертаючись до українського міфологічного пантеону з точки зору наявності у його персонажів та образів універсально-культурного змісту, зауважимо, що він охоплює більш як шістнадцять богів як “високого”, так і “низького” ступеня.  

Головним богом вважався Сварог, батько Сонця та вогню, опікун шлюбу, родинного щастя, ковальства. Його ім’я інколи пов’язують із індійською назвою символу сонця. Якщо свастика має праворуч спрямовані загнуті кінцівки хреста, то сварга є оберненою вліво. Ці символи присутні в свідомості українців ще з доісторичних часів і наявні в орнаментах Софії Київської. Згадку про Сварога в Іпатіївському літопису деякі дослідники співвідносять із звичаями трупоспалення. Тлумачення цього звичаю збереглося в балтійський міфологічній традиції, де засновник цього обряду поховання литовський Совій був похований спочатку у землі (і був виїдений черв’яками та гадами), потім у дереві (де його поїли бджоли та комахи), і лише після спалення його тіла він “спав, як у колисці”. Сóвій, як Сварог (Соварог) зіставляється із річною ходою Сонця, а зв’язок із божественним ковалем вказує на здатність цих персонажів оживляти чи омолоджувати

Давньогрецьким аналогом Сварога вважають Гефеста. Українці, чехи та словаки із Сварогом пов’язують вогняного духа Раріга у вигляді вогняного вихору, змія з вогняним волоссям та сяйвом, що йде з рота. Це відкриває ще один шар універсально-культурних семантик, особливо по відношенню до образа змія, який може залітати через димохід у хату та вступати у статеві стосунки із господинями. Це еротичне кодування образу змія поєднується із його аліментарними значеннями як духу домашнього вогнища. У “Лісовій пісні” ми зустрічаємо образ вогняного вихору, що побіжно виводить на міфологічний персонаж Сварога-Раріга.

З цього можна дійти висновку, що Сварог – це міфологічний персонаж, який уособлює плин часу та його тріадичну структурованість, яка відносно нього втілюється в мотиві світила, що живе, помирає та воскресає (рух Сонця), а відносно природи – у циклічності сезонних циклів “літо – зима – весна” як втілень універсальної формули “життя – смерть – відродження”. КГП “безсмертя” втілилася у приписуванні йому здатності омолодження (відновлення), а мортально-іммортальний блок – у ідеї безсмертя душі, що звільнюється від тягаря тіла через його спалення (обрядово-ритуальний рівень світовідношення). Покровительство шлюбу говорить про наявність еротичної кодованості цього міфологічного образу (соціально-практичний рівень реалізації репродуктивної функції). На відміну від Гефеста Сварог мав чітко проявлену функцію родинно-шлюбного божества, хоча і Гефест не був чужий ідеї плодючих сил природи.

У “Лісовій пісні” цей міфологічний персонаж явно не присутній, проте образи вогняної стихії, у якій через втрату тілесності народжується душа Мавки, мотиви просинання природи від зимової сплячки як відродження

1 2 3 4 5