Мифорелигиозное представление праукраинцев - предыстория украинской философской мысли

План

1. Міфосвідомість як тип суспільної свідомості 

2. Світоглядні уявлення в культурі Трипілля та давніх індоєвропейців, що населяли українську територію.  

3. Міфологічний світ давніх слов´ян.  


1. Міфосвідомість як тип суспільної свідомості

Міфосвідомість є основою ієрархічної піраміди людського мислення (синхронічний аспект), з материнського лона міфу походять релігія, мистецтво, наука, філософія (діахронічний аспект), міф є особливою іпостассю світогляду, інструментом мислення (онтологічний аспект). Філософський тип мислення народжується з міфопоетичного не лише як його продовження чи новий ступінь, а й як заперечення, протиставлення йому. Перші спроби філософування народилися із відторгнення міфу.

Термін «міф» (грец. mythos) від початку містив подвійну семантику: 1) слово, звістка; 2) чутка, плітка, казка. Міф є найдавнішим інструментом пізнання, мислення, першим типом світорозуміння, особливим способом функціонування свідомості. Він відсилає до засновків буття, «робить людину тим, чим вона є зараз» (М. Еліаде). Походження міфу корениться у колективному світосприйнятті, відповідно, міф не має автора. Він є первісною тканиною духовної культури, що працює з образами-символами.

В історії людства міфосвідомість, породжені нею культура і спосіб буття охоплюють період від пізнього палеоліту до раннього середньовіччя. Історія людства є історією деміфологізації і створення нових міфів. Міфотворчість – дія екзистенційного порядку

«Міф, як і метафізика, є граничним запитуванням про світ, скінченність, смерть» (С. Гатальська).

Дослідження та реконструкція слов´янського міфопростору традиційно спиралися на історичні хроніки, літописні «слова» проти язичництва, апокрифи, мемуарну та мандрівну літератури, археологічні та фольклорно-етнографічні розвідки, лінгвістичні та етнопсихологічні реконструкції.

Міф є першою формою раціонального осягнення світу, його образно-символічного відтворення та пояснення, що виявляє себе у певних приписах до дій. Первісний міф впорядковує хаос, унормовує світ, допомагає людині осягнути його як організоване ціле, відтворювати його у доступних схемах. Міфологічна схема розуміння світу перетворювалася на магічну дію як засіб підкорення незбагненного. Міф був способом зняття соціокультурних, психологічних суперечностей. Зародившись на стадії панування архаїчної свідомості, міф не відійшов на задній план: антропоморфне бачення дійсності постійно відтворюється в культурі, апелює до масової свідомості, особливо у періоди соціокультурних криз.

Характерна ознака міфосвідомості – символізм. Первісне мислення ще не розділяло суб´єкт і об´єкт, предмет і знак, істоту та її ім´я, одиничне і множинне та ін. Намагаючись адаптувати світ до себе, зробити його потенційно зрозумілим, міфосвідомість «працює» із зовнішніми, вторинними якостями предметів. Завдяки цьому конкретні предмети ставали символами інших, допомагаючи через зрозуміле, знайоме збагнути нове, незрозуміле. Символічна уява продукує образи, що сприймаються як частина дійсності, реально існуюча дійсність.

Зміст міфу сприймається як вища реальність, осмислення дійсності. Закріплений у міфі колективний досвід є серцевиною мудрості, традиції. Осмислення світу у межах міфу не піддається і не потребує перевірки, тому міфосвідомість є «тотальним» типом свідомості. В епоху архаїки міф абсолютно впливає на розум і життя людини, попри його недостовірність і логічну слабкість. Його змістом є не природа, а людська взаємодія з нею. За словами французького філософа Ролана Барта (1915–1980), міф є першим і найпотужнішим дискурсом, текстом, що відображає особистість автора та діяльність,

1 2 3 4 5 6

Похожие работы