Михаил Драгоманов - портрет политического мыслителя

Михайло Драгоманов: портрет політичного мислителя

Михайло Драгоманов належить до тих протагоністів історії, які не потребують презентації. Ім'я мислителя незмінно було на вустах сучасників, та й понині його творчість глибоко цікавить громадсько-політичну та наукову думку. Підтвердженням цього є поява рецензованої монографії, яку її автор розглядає як «одну із спроб» у ланцюгу праць, написаних до нього, і тих, що ще будуть написані. Сенс своєї студії він вбачає у «новому прочитанні» політичної спадщини українського мислителя.

Саме таке завдання робить книгу по-справжньому цікавою. Адже історіографія проблеми надзвичайно масштабна за кількістю публікацій і строката за своїми оцінками та присудами, часто протилежними — від апологетики до прямих звинувачень. Таке багатоголосся окреслилося вже у перших відгуках про Драгоманова, що пролунали з боку його найближчих соратників — Михайла Павлика та Івана Франка.

Цілком логічно, що книга починається докладним аналізом літератури про Драгоманова за більш як столітній період. Тут простежуються напрями, зигзаги і баталії історичної думки, з'ясовуються причини різнополярних оцінок. За рівнем осягнення масиву матеріалу і ретельністю його розгляду ця частина монографії — один з найкращих історіографічних аналізів в усьому драгоманознавстві.

Сама ж характеристика політичних поглядів мислителя викладається у чотирьох розділах — «М. Драгоманов у пошуках суспільного ідеалу», «Національне питання: від теорії до практики», «Політична етика Михайла Драгоманова», «Розвиток поглядів М. Драгоманова на державно-політичну організацію суспільства». Обрана структура дослідження дала можливість охопити широке коло тем

Це соціально-економічні засади формування світогляду Драгоманова, його уявлення про взаємозв'язок соціалізму і демократії, ставлення до марксизму і роздуми про українську Реформацію, тлумачення суспільного поступу, погляди на роль церкви в суспільній модернізації, трактування національної ідеї, теорії «плебейської нації», прав людини, системи самоврядування, політичної організації національно-визвольного руху та ін.

Вельми широкий діапазон розглянутих проблем допомагає уникнути одномірності у характеристиці політичних ідей Драгоманова. Важливо, що ідеологічні набутки мислителя аналізуються у тісному зв'язку з реаліями тогочасної дійсності, станом політичної свідомості українського народу, а сама теоретична платформа Михайла Драгоманова подається як результат безперервних пошуків найефективніших моделей політичної діяльності. Особливої ваги надавало проектам Драгоманова те, що він спирався на дані соціологічних досліджень. З цього погляду неабиякий інтерес становлять сторінки книги, де йдеться про використання вченим фольклорно-етнографічних матеріалів як масового джерела, важливого для визначення реальних цілей і методів боротьби за національне відродження України.

При вивченні діяльності М. Драгоманова, як і будь-якої іншої історичної особи, неминуче постає запитання: до якої суспільно-політичної течії її віднести? В історіографії вже пропонувалися відповіді на нього, проте дискусії тривають і досі. Включається в них і автор монографії, який рішуче заперечує оцінки драгомановської спадщини в рамках народницької ідеології, панівної у тогочасних визвольних рухах на теренах Російської імперії. Як слушно зазначається у книзі, Драгоманов не приймав, більше того, критикував один з ключових постулатів народництва — про общину як зародок нового соціально-економічного ладу. Водночас тут обстоюється думка про неправомірність ототожнення світогляду українського мислителя «з будь-якою чітко визначеною ідеологічною доктриною чи, тим більше, окремою партійною доктриною» (с. 465). Подальший хід авторських міркувань завершується твердженням, що Драгоманов «не прийшов до створення і програмної фіксації якоїсь однієї чітко визначеної політичної доктрини» (с. 466).

1 2 3