Международная регистрации знаков на товары и услуги

Знак для товарів та послуг: порядок набуття прав в Україні та процедура отримання міжнародної реєстрації

Останнім часом особлива увага приділяється висвітленню питань, пов’язаних з товарними знаками, які за достатньо короткий час стали предметом маркетингових війн та правових дискусій.

Метою цієї статті є аналіз поняття знаку для товарів і послуг (далі — товарного знака) як правової категорії, а також загальний огляд порядку набуття прав на знак в Україні та за кордоном.

 

ПОНЯТТЯ ЗНАКА ДЛЯ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

По перше, доцільно визначитися з термінологією, адже в законодавстві та на практиці існують розбіжності, що може призвести до відокремлення або, навпаки, сплутування різних понять. Паризька Конвенція «Про охорону промислової власності» від 20 березня 1883 р. (далі — Паризька конвенція) є одним з перших документів, які на міжнародному рівні визначають поняття об’єктів промислової власності. В ній застосовуються терміни «фабричне позначення», «товарний знак» та окремо «знак обслуговування». Стаття 1 Конвенції 1967 року, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, посилається на «товарний знак» та «комерційні позначення». Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 року, яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. (далі — Мадридська угода) застосовує поняття «знак». Національні законодавства країн також оперують різними термінами. Наприклад, у США існують поняття «торгова марка» та «марка для обслуговування» (trade mark та service mark). Ці терміни також застосовані і в спеціальних нормативних актах Росії, Німеччини, Японії, Австралії. У модельному кодексі (остання редакція) відповідний розділ має назву «Правова охорона товарних знаків»

Для фахівців галузі зрозуміло, що термін «товарний знак» враховує поняття «знака обслуговування». Маркетологи застосовують терміни «торгова марка» та «бренд». У Законі України «Про знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. № 3689-XII (далі — Закон про товарні знаки) йдеться про «знак для товарів і послуг». Важливо зауважити, що зміст усіх вищезазначених термінів однаковий, а саме: «…знак — позначення, за яким товари й послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб» (п. 3 ст. 1 Закону про товарні знаки).

Правовий зміст поняття товарного знаку відбивається в його функції наділення власника виключними правами, адже право на товарний знак є одним з об’єктів права власності. Зазначене право є абсолютним майновим правом. Це означає, що правомочному суб’єкту протистоїть необмежена кількість зобов’язаних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідне ставлення з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а також забороняти використовувати його іншим особам. Відомо, що за підставами виникнення прав на товарний знак більшість сучасних держав можна розділити на держави, в яких діє принцип реєстрації (Україна, Росія, Польща, Франція, Швеція, Іспанія тощо) та держави, в яких діє принцип першого використання (США, Канада, Великобританія). Відповідно в державах, де діє принцип реєстрації, право на товарний знак виникає після його реєстрації у відповідному державному органі, тоді як у країнах, де діє принцип першого використання, саме перше використання товарного знака є моментом виникнення права власності на нього. Зараз спостерігається тенденція переходу до реєстраційної системи, яка має ряд суттєвих переваг

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные