Международно-правовое признание

з боку арабських держав, а також обвинувачення Північного В'єтнаму з боку США в 1964—1965 pp. !,

У результаті визнання законодавчі, адміністративні акти нової держави повинні визнаватися органами дер­жави, що визнала. Іншими словами, визнання за своєю пра­вовою природою означає, що держава, яка визнає, ^визнає нову Державу як юридичну особу.

У сучасній міжнародній практиці відомі випадки, визнан­ня нових держав шляхом договірних відносин між іншими суб'єктами міжнародного права. Наприклад, Австрія як не­залежна і демократична держава була відновлена 15 травня І955 р. шляхом підписання державного договору Союзними Державами/У статті 1 договору зазначається, що "Союзні/та Об'єднані Держави визнають, що: Австрія відновлюється так суверенна, . незалежна і демократична держава". Поряд із регіональним механізмом визнання держав. у Су­часній практиці використовуються й інші важелі міжнародного співтовариства. Скажімо, Міжнародна, нарада 14 країн з урегулювання лаоського питання одностайно прийняла 23 липня 1962. р. у Женеві Декларацію, у якій вітається засяг ва Королівського уряду Лаосу про нейтралітет і створення

мирного, незалежного, демократичного, єдиного Лаосу. Цій Декларації передували Женевські угоди 1954 р. і Цюріхське комюніке 1961 р. про Лаос, що свідчить про зростаючу роль міжнародного співтовариства у справі визнання нових неза­лежних держав.

За Конституцією України, наприклад, право ухвалення рішення про визнання іноземних держав належить Прези­дентові України (ч

4 ст. 106).

Цілком новим явищем у розвитку інституту визнання став прямий зв'язок визнання держав з інститутом правонаступництва. Такий взаємовплив і взаимно переплетіння двох інститутів міжнародного права відбулося в 1991 p. , ко­ли світове співтовариство постало перед фактом непередбачено розпаду ядерної держави — Союзу РСР.

Країни Європейського Союзу, стурбовані питаннями правонаступництва союзних республік, що розпадаються, з при­воду міжнародних зобов'язань колишнього СРСР, звернули­ся 23 грудня 1991 р. з так званою Заявою дванадцяти про майбутній статус Росії та інших колишніх республік.

У тексті цієї заяви сказано, що держави ЄС "розрахову­ють одержати від республік гарантії виконання ними міжна­родних зобов'язань, що випливають для них із договорів і угод, укладених Радянським Союзом, включаючи ратифіка­цію і повне виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі тими республіками, яких стосується цей договір, а та­кож, що вони забезпечать єдиний контроль за ядерною зброєю і її не розповсюдженням".

Далі в тексті заяви, надаючи їй особливостей створення контрольно-виконавчого механізму реалізації норми правонаступництва, підкреслюється, що "Голова Ради ЄС всту­пить у контакт із відповідними республіками з метою своє­часного одержання від них необхідних гарантій із тим, щоб визнання почало діяти з моменту вступу в силу розпуску Ра­дянського Союзу" [2]. Іншими словами, факт визнання но­вих незалежних держав із конкретною прив'язкою до часу припинення де-юре існування міжнародно-правового суб'єкта попередника погоджувався з гарантіями правонаступництва зобов'язань за Договором про звичайні збройні сили в Європі.

: Така інституційна взаємозалежність правонаступництва (як прими) і визнання (як секунди) ще вимагає свого теоре­тичного осмислення у теорії міжнародного права.

 

 


3. Визнання нових урядів

Як правило, питання про визнання уряду може виникну­ти у разі його створення неконституційним шляхом, наприк­лад внаслідок перевороту, революції і т. д. При конституційній зміні уряду питання про його визнання не виникає.

Definitio: Як різновид міжнародного визнання визнан­ня уряду — це визнання державами нового уряду якоїсь країни, що прийшов до

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы